Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Є люди, чиє життя вимірюється не роками, а вчинками. Є Воїни, чий шлях, хоч би яким коротким він був, назавжди стає частиною історії рідної землі. Саме таким був Євгеній Володимирович Тимошенко – молодий сокіл Хорольщини, який віддав своє життя за Україну. У вівторок, 1 вересня 2026 року, хорольське земляцтво схилило голови в глибокій скорботі на площі Кобзаря в середмісті Хорола, прощаючись із нашим земляком, старшим солдатом, командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів (БАК) взводу БАК роти БАК батальйону безпілотних систем 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького у складі 11-го армійського корпусу ОК «Північ» Сухопутних військ ЗСУ – Євгенієм Тимошенком.
Війна щодня кривавими рядками вписує в новітню історію України імена тих, хто став незламним щитом між світлом і темрявою, між добром і злом, між свободою і поневоленням. І найболючіше усвідомлювати, що в цьому кривавому горнилі російсько-української війн ми втрачаємо найкращих – мужніх синів України, її гордість і цвіт, тих, кому ще належало жити, любити, ростити дітей і творити майбутнє незалежної держави.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. Хорольська громада знову опинилася перед болючою і невимовно тяжкою втратою – ще одне життя, віддане за Україну, обірвалося на полі бою, а душа нашого Захисника приєдналася до Небесного воїнства.
Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. З глибоким сумом і невимовним болем повідомляємо, що Хорольська громада знову зазнала непоправної втрати. Захищаючи територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України, смертю хоробрих поліг наш земляк, мешканець села Андріївка Андріївського старостату – Дмитро Сергійович Микитан.
Щороку тисячі підлітків без батьківського піклування починають самостійне життя без близької людини поруч – того, хто міг би підтримати, показати приклад, навчити справлятися з буденними викликами або просто бути поряд у важливі моменти. Саме для того, щоб привернути увагу до важливості такої підтримки, в Україні стартувала комунікаційна кампанія «Наставництво – твій досвід у дії».
У Хорольську громаду, мов зловісний чорний крук, знову увірвалася пекуча звістка з передової – звістка, що розтинає серце навпіл. До світлої когорти Воїнів Небесного Легіону долучився 156-й Захисник із Хорольської громади – Вадим Миколайович Куц. Молодий, сповнений сил і планів, він став у стрій оборонців рідної землі, аби затулити собою мирне небо для нас. І тепер його ім’я навіки вписане у скорботний і водночас священний літопис незламності нашого краю.
5 травня 2025 року о 14:00 год. відбудеться одинадцяте позачергове засідання виконавчого комітету в залі засідань за адресою: м.Хорол, вул. Соборності, 4
26 лютого о 10:00 год відбудеться четверте позачергове засідання виконавчого комітету Хорольської міської ради за адресою: м.Хорол,вул. Соборності (колишня 1 Травня), 4
04 лютого 2025 року о 14:00 год. відбудеться друге позачергове засідання виконавчого комітету Хорольської міської ради за адресою: м.Хорол, вул.Соборності (колишня 1 Травня), 4
Хорольська міська територіальна виборча комісія Лубенського району Полтавської області повідомляє про припинення повноважень депутата Хорольської міської ради 8 скликання Вовка Анатолія Івановича та визначення наступного за черговістю кандидата в депутати – Переятенця Володимира Денисовича
