Є такі звістки, до яких неможливо бути готовими. Є такі втрати, які не вкладаються ні в слова, ні в свідомість. І є Герої, чий шлях додому виявився надто довгим… Важка, невимовна біль знову огортає нашу громаду... Страшна війна забрала життя ще одного вірного сина України Оленксандра Кльоза. Понад три довгих роки родина жила у цій важкій, гнітючій невідомості.
Важка, невимовна біль знову огортає нашу громаду... Страшна війна забрала життя ще одного вірного сина України Оленксандра Кльоза. Понад три довгих роки родина жила у цій важкій, гнітючій невідомості. Але дива не сталося. Офіційна експертиза ДНК поставила страшну крапку: земляк, Захисник, люблячий син і брат, чоловік і батько повертається до рідного дому назавжди… на щиті. Йому було 46 років.
У п’ятницю, 24 липня 2026 року, у конференцзалі поліклінічного відділення Хорольської міської лікарні відбулися урочистості з нагоди Дня медичних працівників України. Свято, що об’єднало людей однієї з найгуманніших професій, стало щирою нагодою висловити вдячність тим, хто щодня стоїть на варті найдорожчого – людського життя і здоров’я.
19 липня в Україні відзначають День тренера – професійне свято людей, які своєю щоденною працею виховують не лише майбутніх чемпіонів, а й сильних, дисциплінованих, цілеспрямованих особистостей. Це свято було започатковане у 2021 році, а дату його відзначення обрано невипадково: саме 19 липня 1996 року на Олімпійських іграх уперше виступила окрема команда незалежної України.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
95 років – це не просто поважний вік, а ціла епоха, сповнена праці, випробувань, добрих справ і безцінного життєвого досвіду. Саме такий поважний ювілей 3 липня відзначає Загнітко Лариса Дмитрівна – ветеран праці КНП «Хорольська міська лікарня», людина, яка своєю багаторічною сумлінною працею заслужила щиру повагу громади.
Повномасштабна війна щодня розтинає українську землю глибокими кривавими ранами, вириваючи з життя найкращих синів і дочок нашого народу. У чорному полум’ї війни згасають людські долі, а в серцях рідних назавжди оселяються невимовний біль, тривога й виснажливе чекання. Для багатьох родин час завмер у страшній невідомості – між крихкою надією на диво і пекучим страхом почути звістку, від якої холоне душа. Довгі місяці пошуків, молитв і безсонних ночей стали важким хрестом для тих, чиї рідні зникли безвісти, захищаючи Україну від жорстокого рашистського ворога.
Вишиванка – це не просто одяг. Це молитва, вишита нитками. Це пам’ять поколінь, закодована в орнаментах, тепло материнських рук і незламний дух українського народу. Принагідно до Всесвітнього дня вишиванки Хорольська міська рада за ініціативи міського голови Сергія Волошина організувала фотоконкурс «Вишиванка-берегиня», який став справжнім святом української краси, традицій та родинних цінностей.
У п’ятницю, 24 квітня у світлий сонячний день, директор Територіального центру соціального обслуговування Марина Дубик завітала до шанованої ювілярки – Куриленко Ніни Юхимівни, щоб від імені міської влади щиро привітати її з визначною подією. З нагоди 90-річчя ювілярці було вручено подяку, квіти та солодкий подарунок.
Світлі дні Великоднього передзвоння, що мали б нести надію, мир і духовне оновлення, знову оповиті невимовним болем страшної війни. Напередодні Вербної неділі Хорольську громаду пронизала чергова чорна звістка, від якої стискається серце й холоне душа. У середу, 1 квітня 2026 року, на бойовій позиції у Краматорському р-ні Донецької обл., до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі, героїчно загинув солдат-піхотинець, стрілець-помічник гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону 143-ї окремої механізованої бригади ЗСУ – Ярослав Олександрович Терентєв.
