Не встигає висихати рясно окроплена сльозами площа Тараса Шевченка у середмісті Хорола, де громада знову і знову схиляється в скорботі перед світлою пам’яттю своїх мужніх синів, вірних Захисників України. Ще одна болюча звістка чорним крилом торкнулася серця Хорольщини. Через півтора року невідомості, довгих молитов і болісного чекання, «на щиті» повернувся додому на вічний спочинок Герой – Віктор Юрійович Гуменний.
У день, коли слово «пам’ять» звучить особливо проникливо, Хорол схилив голови в глибокій скорботі й безмежній вдячності. 17 квітня 2026 року Алею Героїв доповнено конструкціями з портретами 30 полеглих Захисників – відданих синів України, які поклали своє життя за її свободу і гідне майбутнє. Ця урочиста й водночас щемлива подія об’єднала Хорольську громаду у спільній скорботі та глибокій пошані.
Немов білим журавлиним ключем, що розтинає небесну блакить, повертаються у рідний Хорольський край Захисники – ті, хто віддав найдорожче за свободу Батьківщини. Вони йдуть у вічність тихим кроком безсмертя, але назавжди залишаються у серцях живих. У переддень Великодніх свят, під скорботні звуки церковних передзвонів, Хорольська громада проведе в останню путь ще одного з найкращих синів України – Ігоря Івановича Зайця.
Немов білим журавлиним ключем, що розтинає небесну блакить, повертаються у рідний Хорольський край Захисники – ті, хто віддав найдорожче за свободу Батьківщини. Вони йдуть у вічність тихим кроком безсмертя, але назавжди залишаються у серцях живих. У переддень Великодніх свят, під скорботні звуки церковних передзвонів, Хорольська громада провела в останню путь ще одного з найкращих синів України – Ігоря Івановича Зайця.
У четвер, 9 квітня у Хорольському навчально-виховному комплексі відбулася подія, сповнена глибокого болю та безмежної вдячності – відкриття меморіальної дошки на честь загиблого Захисника України Ігоря Олександровича Бондаренка, солдата, стрільця -снайпера 3-ї окремої штурмової бригади Збройних Сил України (1981 р.н.).
Війна безжально випробовує людські долі, залишаючи по собі не лише зруйновані міста, а й нестерпну тишу чекання. Серед найболючіших її сторінок – історії Воїнів, які довгий час перебували у статусі безвісти зниклих. Для їхніх родин це були місяці й роки між надією та відчаєм, між вірою в диво і страхом почути гірку правду. І лише після проведення ДНК-експертиз настає визначеність – важка, трагічна, невблаганна, але така необхідна.
Сьогодні, 16 лютого, ми вшановуємо працю військового журналіста України, працю тих, хто тримає в руках не лише зброю, а й камеру, диктофон та блокнот. Це свято мужності та професіоналізму людей, які ризикують життям у «нульових» зонах, щоб світ знав правду про кожен відвойований метр нашої землі, про кожен подвиг нашого воїна. Саме завдяки їм ми бачимо реальну історію, що пишеться просто зараз – без прикрас, але з вірою в Перемогу.
Війна безжально випробовує людські долі, залишаючи по собі не лише зруйновані міста, а й нестерпну тишу чекання. Серед найболючіших її сторінок – історії Воїнів, які довгий час перебували у статусі безвісти зниклих. Для їхніх родин це були місяці й роки між надією та відчаєм, між вірою в диво і страхом почути гірку правду. І лише після проведення ДНК-експертиз настає визначеність – важка, трагічна, невблаганна, але така необхідна.
Війна стала тяжким випробуванням для України, приносячи біль утрат, невизначеність і тривале очікування для тисяч родин. Особливо гострою залишається проблема військовополонених та осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. За кожним таким статусом – людська доля, невідомість і щоденна боротьба близьких за правду, підтримку та справедливість. Повернення полонених і встановлення місцезнаходження зниклих безвісти є не лише гуманітарним обов’язком держави, а й питанням національної гідності, нашої спільної відповідальності перед тими, хто став на захист України.
У четвер, 22 січня 2026 року, Хорольська громада долучилася до відзначення одного з ключових державних свят – Дня Соборності України, що символізує єдність українських земель, незламність національного духу, спільну відповідальність та спадкоємність державотворчих традицій.
