Коли мистецтво торкається найтонших струн душі, народжується особлива магія. А коли до високого мистецтва долучається благодійність – музика стає силою, що наближає довгоочікуваний день відновлення миру. У середу, 4 листопада, сцена Хорольського базового будинку культури стала осередком високого вокального мистецтва, щирих емоцій і незабутніх мелодій. Тут відбувся благодійний концерт «Зачаруй мої очі», присвячений 105-й річниці від дня народження видатного українського поета-пісняра Дмитра Омеляновича Луценка – талановитого сина Полтавщини, уродженця мальовничої Березової Рудки.

Війна забирає найцінніше – людські життя, залишаючи по собі чорні хрести, невиплакані сльози й рани, що не загоюються. Та є те, чого не здатні знищити ні ворожі кулі, ні безжальний час, – пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Україну, за її свободу, за право рідної землі жити під мирним небом. Знову чорна звістка розітнула тишу Хорольщини, принесла невимовний біль і поселила в серцях людей гіркий смуток. 

У четвер, 15 жовтня 2026 року, в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради відбулася робоча зустріч міського голови Сергія Волошина з представниками благодійної організації «Благодійний фонд «Стабілізейшн Суппорт Сервісез» (БФ «ССС»). Основною темою обговорення стало налагодження співпраці задля підтримки внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які знайшли прихисток на території Хорольської міської територіальної громади.

Є пам’ять, над якою безсилі час, відстань і забуття. Її не стерти роками, не заглушити болем, не викреслити з історії жодними подіями. Бо вона – у серцях матерів і батьків, у сльозах дружин, у дитячих очах, у мовчанні родин, які назавжди залишили за столом порожнє місце. Є імена, які навіки викарбувані в історії України – не чорнилом, а кров’ю, золотом жертовності, честі й незламності. Є подвиги, перед якими безсилі слова: залишається лише схилити голову, завмерти в скорботній тиші й подумки сказати найважливіше – дякуємо за Україну.

Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.

Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.

Молодий віком, але великий духом. Таким був Воїн Ярослав Володимирович Бова, який гідно і з честю пройшов пекло повномасштабної війни майже з самого її початку. Уся Хорольська громада здригнулася від чергового невимовного горя: з фронтових рубежів надійшло офіційне сповіщення про загибель 28 липня 2026 року на Дніпропетровщині одного з кращих синів України. 

Є місця, де затихає повсякденна метушня і кожне ім’я Героя промовляє голосніше за слова. Це священні місця, де кожен погляд із гранітної плити нагадує нам про найвищу ціну свободи. Для Староаврамівки таким сакральним місцем пам’яті стала Алея Слави – простір, де навічно залишаються поруч із земляками ті, хто віддав власне життя за Україну.

Є люди, чиє життя вимірюється не роками, а вчинками. Є Воїни, чий шлях, хоч би яким коротким він був, назавжди стає частиною історії рідної землі. Саме таким був Євгеній Володимирович Тимошенко – молодий сокіл Хорольщини, який віддав своє життя за Україну. У вівторок, 1 вересня 2026 року, хорольське земляцтво схилило голови в глибокій скорботі на площі Кобзаря в середмісті Хорола, прощаючись із нашим земляком, старшим солдатом, командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів (БАК) взводу БАК роти БАК батальйону безпілотних систем 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького у складі 11-го армійського корпусу ОК «Північ» Сухопутних військ ЗСУ – Євгенієм Тимошенком.

Напередодні нового 2026/2027 навчального року у Хорольській громаді відбулася традиційна серпнева педагогічна конференція, яка об’єднала керівників закладів освіти, педагогічних працівників, представників влади та громадськості.

Інформаційне повідомлення про проведення конкурсного відбору суб’єкту оціночної діяльності, який здійснюватиме оцінку об’єкту комунальної власності для цілей продажу. Найменування та місцезнаходження об’єкту оцінки: будівля сільського клубу загальною площею 265,4 кв.м., який розміщений по вулиці Центральній, будинок 15Б в с.Ковтуни Лубенського р-ну Полтавської обл.

21 листопада 2023 року о    14-00 год. відбудеться двадцяте чергове засідання виконавчого комітету Хорольської міської ради за адресою:
      м.Хорол, вул.1 Травня, 4

19  вересня 2023 року о 14-00 год. відбудеться шістнадцяте чергове
  засідання виконавчого комітету Хорольської міської ради за адресою:
  м.Хорол, вул.1 Травня, 4

15 серпня 2023 року о 14-00 год. відбудеться чотирнадцяте засідання виконавчого комітету Хорольської міської ради за адресою: м.Хорол, вул.1 Травня, 4