Є пам’ять, яку не здатен стерти час. Є імена, що назавжди вписані золотими літерами в історію рідного Хорольського краю та України. Є обличчя Героїв, які тепер дивляться на нас із меморіальних плит, нагадуючи про найвищу ціну свободи – людське життя.
Вечір 27 червня 2025 року став особливим для тих, хто попрощався зі шкільним життям і ринув до обріїв дорослого життя. У цей святковий і водночас сумний вечір сплелись воєдино гіркота прощання зі світлом великої надії. У душевній і зворушливій атмосфері пройшов випускний вечір у Андріївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, де попрощалися з дитинством п’ятеро здобувачів освіти – двоє молодих мрійників і троє мрійниць, які ось-ось вирушають у дорогу самостійного життя.
Пам’ять…Таке коротке слово. Вона нетлінна і вічна…. Пам’ять за загиблими – ніколи не згасне! Йдуть від нас кращі з кращих. Нічим не заповнити ці втрати. Жодними словами не утішити рідних і близьких. І одне лише може пом’якшити гіркоту втрат – це наша пам’ять, це розуміння того, що жертви не були марними..
Морські піхотинці – це воїни, які ніколи не відступають та щодня доводять, що українська армія – це сила, міць і непохитна воля. На жаль, навіть найсміливіших і найхоробріших Воїнів настигає несправедлива смерть, бо окупантів ніщо не зупиняє на шляху до виконання злочинних кремлівських наказів. Ворог свідомо прийшов вбивать, спопелять, руйнувать і знищувати все українське.
Морські піхотинці – це воїни, які ніколи не відступають та щодня доводять, що українська армія – це сила, міць і непохитна воля. На жаль, навіть найсміливіших і найхоробріших Воїнів настигає несправедлива смерть, бо окупантів ніщо не зупиняє на шляху до виконання злочинних кремлівських наказів. Ворог свідомо прийшов вбивать, спопелять, руйнувать і знищувати все українське.
Віддав тіло й душу, стоявши за правду в протистоянні рашистській орді, наш земляк з Хорольщини – Вадим Вікторович Павленко. Трагічна звістка про загибель нашого Захисника сколихнула громаду і завдала невимовного болю втрати всім людям, які його знали, любили і шанували.
Хорольську громаду сколихнула трагічна звістка: раптово обірвалося життя видатного діяча культури і мистецтва Хорольщини Олександра Ганзенка
Олександр Васильович Ганзенко – людина шанована і знатна не лише в Хорольській громаді, а й далеко за її межами. Смерть зненацька прийняла його в свої холодні обійми в 49-річному віці. 20 серпня 2024 року золоте серце великого митця навічно зупинилося. Від гіркоти тяжкої втрати зупинилася у німому мовчанні мить і затихли в просторі всі звуки. У звучанні мелодій минуло все його життя, яке він присвятив музичному мистецтву і розвитку музичної освіти у сільській місцевості.
Ще одне молоде життя забрала невблаганна кровопролитна російсько-українська війна. Ворог не думає зупинятися, не шкодуючи ні військових, ні цивільне мирне населення. І кількість жертв на лінії розмежування і на всій території України, куди дістали ракети оскаженілих рашистів, уже неможливо осягнути. Замість медозборів, кожен ранок серпня гірчить полином і ми все більше отримуємо трагічні звістки і новини, не встигаючи оговтуватись від масштабних наслідків сучасної війни.
