Хорольська громада в подвійному траурі й жалобі. Пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом вкотре торкнувся нашого краю. У четвер, 06 березня 2025 року, великою родиною хорольці попрощалися з двома Героями-захисниками – Романом Миколайовичем Чигрином та Леонідом Миколайовичем Дешевим, які одночасно з різних фронтових напрямків повернулися «на щиті» на малу Батьківщину.
Останній день зими, 28 лютого 2025 року, приніс невтішну звістку з Курщини, де поліг смертю хоробрих ще один Воїн-визволитель з Хорольського краю – Роман Миколайович Чигрин. Серце крається і розривається від болю, який розтинає усе живе від усвідомлення несправедливого знецінення людського життя.
Все більше свіжих могил з’являється на цвинтарях по всіх куточках України. Все більше державних прапорів майорить над тілами Героїв, що повернулися з поля бою «на щиті». Чорна звістка про загибель Воїна-земляка знову увірвалася у Хорольську громаду. Сповіщення про смерть Героя розірвало на шматки серця рідних і всіх, хто його знав особисто, як добродушну людину з великим золотим і хоробрим серцем.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Хорольська громада з важким болем і невимовною тугою повідомляє про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
26 квітня 2024 року Хорольська громада відзначила 38-мі роковини Чорнобильської трагедії – найбільшої радіаційної аварії в історії людства. У цей день ми говоримо не тільки про саму аварію на ЧАЕС, а й про те, що це може статися знову. У цей день ми вшановуємо пам’ять усіх людей, хто загинув чи постраждав від цієї страшної техногенної катастрофи планетарного масштабу, а також шанують ліквідаторів наслідків аварії.
В Україні щороку, 14 грудня, відповідно до Указу Президента України, починаючи з 2006 року, вшановують тих, хто ціною героїчних зусиль, а часто – власного життя і здоров’я, зумів зупинити «ядерного монстра». Ця дата обрана не випадково, адже саме в цей день відбулася здача в експлуатацію об’єкта «Укриття» – захисного саркофагу, який забезпечив зберігання радіоактивних відходів на аварійному четвертому реакторі Чорнобильської АЕС. Так було поставлено умовну крапку в боротьбі з чорнобильським лихом.
Любити життя таким, як воно є, і цінувати кожну його мить дано не кожному. В умовах непростого сьогодення, коли військові й цивільне населення втрачають здоров’я, отримують каліцтва, цінність життя набуває особливого значення. Ми всі переосмислили життєві цінності й почали правильно визначати життєві пріорітети під загрозою постійної небезпеки. Для людей з інвалідністю виникла ще більша потреба в живому спілкуванні, увазі, повноцінному та активному житті в сучасному суспільстві.
Кожен новий день наближення до перемоги переповнюється гіркотою втрат. У небесному строю великого воїнства Захисників України постав ще один Герой з Хорольщини, взірець гідності та мужності – Валентин Вікторович Голуб. У день прощання із полеглим Героєм ридало небо, від суму рвалося надвоє…
Кожен новий день наближення до перемоги переповнюється гіркотою втрат. У небесному строю великого воїнства Захисників України постав ще один Герой з Хорольщини, взірець гідності та мужності – Валентин Вікторович Голуб. Старший сержант, головний сержант – командир 1-го зенітного ракетного відділення 3-го зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї (в/ч А4355)
