Коли земля вбирається у найкращі шати весни, а сади тонуть в опалому білосніжному цвіті й теплий травневий вітер приносить запах нового життя, Хорольську громаду пронизала страшна звістка, від якої стискається серце і холоне душа. Безжальна війна, яка щодня випробовує Україну на міцність, забрала ще одного вірного сина своєї землі, мужнього Захисника – Героя Сергія Андрійовича Шевченка.
У тиші, що звучала гучніше за будь-які слова, відбулася подія, яку неможливо виміряти ані часом, ані звичними людськими відчуттями. Подія, де біль і гордість стояли поруч, тримаючись за руки, відбулася в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради. Відбулося урочисте вручення державної нагороди тому, хто вже не прийде, але назавжди залишиться в нашій пам’яті і стукоті сердець.
Хорольська громада з глибоким сумом і невимовним болем знову стала на коліна у скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу Захисника України – Євгенія Вікторовича Яненка. Військовослужбовець Збройних Сил України повернувся додому «на щиті», виконавши свій священний обов’язок перед Батьківщиною до кінця.
У день, коли слово «пам’ять» звучить особливо проникливо, Хорол схилив голови в глибокій скорботі й безмежній вдячності. 17 квітня 2026 року Алею Героїв доповнено конструкціями з портретами 30 полеглих Захисників – відданих синів України, які поклали своє життя за її свободу і гідне майбутнє. Ця урочиста й водночас щемлива подія об’єднала Хорольську громаду у спільній скорботі та глибокій пошані.
24 лютого 2022 року – дата, що змінила наше життя на «до» і «після». Чотири роки тому війна чорним крилом накрила нашу рідну землю. І нині, чотири роки потому, Хорол зупинився і завмер у скорботній тиші, щоб схилити голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав життя за свободу України й за наше право жити під мирним небом.
У п’ятницю, 20 лютого 2026 року, Хорольщина схилила голови у скорботі й вдячності, вшановуючи пам’ять учасників Революції Гідності – усіх, хто не відступив з Майдану, щоб Україна не залишилася в рабських кайданах без права на вільне і цивілізоване життя. Цей день – про мужність і жертовність, про тих, хто став щитом між темрявою і світлом, про першу перемогу у битві, що триває й нині – за свободу, гідність і незалежність нашої держави.
Священне місце вдячності й шани відкрито 27 серпня 2025 року ще в одному з 10 старостинських округів Хорольської міської територіальної громади – у центрі села Староаврамівка. У Хорольській громаді з’явилося ще одне сакральне місце – Алея нашої любові до тих, хто пожертвував своїм життям заради України й кожного з нас. Це не просто фотографії на холодних плитах, а вічна пам'ять у серцях нинішнього і наступних поколінь. Ми зобов’язані пам’ятати, що їхня жертва – це неосяжна ціна нашої свободи.
Все стало марне в той найстрашніший день для всіх українців, коли війна вже не просто звучала десь за обрієм, а увірвалась у життя майже кожного українця. Найстрашнішими наслідками війни і відгуками її глибинної трагедії стали людські втрати. Хорольська громада втратила ще одного Героя, Захисника України, вірного сина рідної землі – Володимира Івановича Духна.
Все стало марне в той найстрашніший день для всіх українців, коли війна вже не просто звучала десь за обрієм, а увірвалась у життя майже кожного українця. Найстрашнішими наслідками війни і відгуками її глибинної трагедії стали людські втрати. Хорольська громада втратила ще одного Героя, Захисника України, вірного сина рідної землі – Володимира Івановича Духна.
Герої! Вони гинуть за Україну. Титани, які своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають від ворога кожного з нас! Хорольська громада знову схиляє голови в глибокій жалобі… На вічний спочинок з поля бою повернувся «на щиті» Воїн світла, наш земляк, мешканець с.Новоіванівка Ялосовецького старостинського округу – Алім Павлович Романенко.
