Російсько-українська війна лютує з особливою жорстокістю і на початку лютого 2024 року в нашу громаду донеслась чорна звістка про загибель земляка-військовослужбовця ЗСУ із с.Покровська Багачка. При виконанні бойового завдання, під час воєнних дій на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони в с.Богданівка Бахмутського р-ну Донецької обл. загинув смертю хоробрих солдат, стрілець 2 взводу 2 роти 463 батальйону 143 окремої піхотної бригади – Зуй Володимир Владиславович.

23 січня 2024 року Воїн отримав несумісні з життям поранення при відсічі збройної агресії російської армії. 5 лютого 2024 року мешканці Хоролу та Покровськобагачанського старостату великою громадою провели Героя у засвіти останньою земною дорогою та віддали данину глибокої шани за його подвиг і звитягу. На площі Великого Кобзаря у середмісті Хорола багатолюдне хорольське земляцтво попрощалося з полеглим Героєм. Прощальна промова прозвучала від секретаря міської ради Юлії Бойко та т.в.о. начальника 1 віддлу Лубенського РТЦК та СП, капітана Сергія Миколайовича Мащенка. Літію за упокій новопреставленого солдата Володимира на площі скорботи та чин похорону на цвинтарі в с.Покровська Багачка провів Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей, отець Іван Сушінець.

Життя Володимира Владиславовича передчасно обірвала ворожа армія росії, але його подвиг не забудеться віками. Народився наш доблесний Захисник 8 березня 1969 року в селі Покровська Багачка, де й промайнуло все його дитинство, юність і доросле свідоме життя. Закінчив 10 класів сільської загальноосвітньої школи і після здобуття атестату про середню освіту був призваний на строкову військову службу до лав радянської армії. Пройшов пекло війни в Афганістані, виконуючи громадянський обов’язок. У зрілому віці довелося знову пройти через горнило війни і він чесно виконав військовий і цивільний борг перед рідною Україною. Був членом громадської організації – Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Удостоєний низкою нагород і відзнак, як учасник бойових дій у Республіці Афганістані.

Після демобілізації з армії в 1989 році повернувся на малу батьківщину в село Покровську Багачку. Згодом розпочав трудову діяльність на промисловому об’єкті кочегаром у м.Кременчук. Свою долю знайшов все-таки у рідному селі, повернувшись на постійне місце проживання. Одружився, створив сім’ю, спільно з дружиною Зоєю виростив добрими людьми і виховав чарівних доньок-красунь Лесю та Марину. Доньки із вдячністю, любов’ю та повагою згадують батька як щирого, відкритого, привітного й добродушного. Він все життя протрудився і жив заради них. На початку трудового шляху працював фуражиром на тваринницькій фермі колишнього колгоспу «Червоний прапор», а більшу частину життя – в СВК «Багачанський». Деякий час займався особистим сільським господарством, був майстром на всі руки, не боявся труднощів і важкої роботи.

Володимира Владиславовича мобілізовано у червні 2023 року першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Він не боявся і не ухилявся від конституційного обов’язку, прийнявши рішення обороняти державу, український народ і свою сім’ю. У військовій частині в м.Пирятин упродовж 3-х місяців проходив навчання й отримав військовий фаховий вишкіл. Після підготовки у навчальному центрі за розподілом командування потрапив до складу стрілецької бригади – новоствореної в 2023 році військової одиниці Збройних сил України, яка була створена з метою посилення обороноздатності країни в умовах російської агресії. У її складі на посаді стрільця Володимир Владиславович пройшов бойове хрещення вогнем на Сумському, Харківському та Бахмутському напрямках фронту. Село Богданівка стало кінцевим пунктом його нелегкого, але звитяжного воїнського шляху.

Розділяємо біль гіркої непоправної втрати з рідними полеглого Героя: дружині – Зуй Зої Михайлівні, донькам – Зуй Марині Володимирівні і Лесі Володимирівні, молодшій сестрі – Юхименко Віталіні Владиславівні, племінникам – Юхименку Назару Миколайовичу, онукам – Зуй Оксані Ігорівні та Владиславу Ігоровичу, великій родині Зуй, друзям, сусідам, кумам, товаришам по службі в Афганістані та бойовим побратимам у визвольній війні.

Покровськобагачанський край навічно попрощався аж із 10-ма новітніми Героями, яких убила ворожа російська армія. Ці імена навічно будуть вписані в літопис Книги пошани Покровськобагачанського старостинського округу: Береза Сергій Станіславович, Пономаренко Роман Юрійович, Решта Володимир Федорович, Кисляк Віктор Васильович, Карпенко Артем Олександрович, Скрипніченко Олександр Сергійович, Усик Владислав Сергійович, Зуб Роман Михайлович, Сидоренко Сергій Анатолійович та Зуй Володимир Владиславович. На жаль, війна не зупиняється і забирає і спалює у своїх горнилах життя кращих синів України.

Пам’ятаймо якою ціною виборюється наша свобода… Не забуваймо дякувати тим, завдяки кому ми зустрічаємо світанки та маємо звичний уклад життя!

Бути воїном – жити вічно!

Автор: Ірина ГРИГОРАШ