Є пам’ять, над якою безсилі час, відстань і забуття. Її не стерти роками, не заглушити болем, не викреслити з історії жодними подіями. Бо вона – у серцях матерів і батьків, у сльозах дружин, у дитячих очах, у мовчанні родин, які назавжди залишили за столом порожнє місце. Є імена, які навіки викарбувані в історії України – не чорнилом, а кров’ю, золотом жертовності, честі й незламності. Є подвиги, перед якими безсилі слова: залишається лише схилити голову, завмерти в скорботній тиші й подумки сказати найважливіше – дякуємо за Україну.
Повномасштабна російсько-українська війна щодня залишає на українській землі нові рани – глибокі, криваві, болючі. Вона безжально забирає життя тих, хто ще вчора будував плани, любив, мріяв, чекав на зустрічі з рідними. Вона вириває з родин найдорожчих – синів і дочок, чоловіків і дружин, батьків і дітей, залишаючи після себе невимовний біль, який не вмістити у слова. Та чи не найтяжчим випробуванням для рідних є чекання. Те виснажливе, безжальне чекання, у якому кожен новий день народжує надію і водночас приносить страх. Коли між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитви, спогади та крихітна віра у диво.
Повномасштабна війна щодня розтинає українську землю глибокими кривавими ранами, вириваючи з життя найкращих синів і дочок нашого народу. У чорному полум’ї війни згасають людські долі, а в серцях рідних назавжди оселяються невимовний біль, тривога й виснажливе чекання. Для багатьох родин час завмер у страшній невідомості – між крихкою надією на диво і пекучим страхом почути звістку, від якої холоне душа. Довгі місяці пошуків, молитв і безсонних ночей стали важким хрестом для тих, чиї рідні зникли безвісти, захищаючи Україну від жорстокого рашистського ворога.
Повномасштабна війна щодня залишає криваві рани на українській землі, забираючи найкращих синів і дочок нашого народу. Для багатьох родин час зупинився у страшній невідомості – між надією та болем, між молитвами про диво і страхом почути найтяжчу звістку. Місяці очікування, пошуків і безсонних ночей стали нестерпним випробуванням для рідних Захисників, які зникли безвісти під час виконання бойових завдань.
Мешканці Хорольської міської територіальної громади схиляють голови у глибокій скорботі… У вічність відійшла жінка надзвичайної долі – взірець мудрості, порядності та безмежного милосердя – Любов Костянтинівна Кравцова. Її життя було тихим і світлим служінням людям. Серце цієї жінки завжди билося в унісон із болем і радощами рідного краю, а її життєвий шлях став прикладом щирості, людяності та великої любові до людей.
Серпень в Україні завжди був місяцем жнив – коли достигле колосся вклоняється стиглим золотом, коли руки хліборобів збирають врожай, що годуватиме людей увесь рік. Це час вдячності землі та гордості за працю. Та нинішні серпневі й вересневі дні продовжують нести інший, кривавий врожай.
Шановна громадо, дорогі віряни Хорольщини і України! Щиро вітаю Вас із світлою Вербною Неділею, днем входження Господа в Єрусалим! За доброю українською традицією, у мирний час, ми в цей величний день відвідували храми, зустрічались за святковим столом з родиною. У цей день прийнято бити один одного гілкою освяченої верби зі словами «Не я бʼю, верба бʼє, за тиждень Великдень».
Час… У кожного із нас з ним свої рахунки, а в України – особливі. На шляху боротьби за незалежність український народ завжди приносив у жертву своїх найкращих синів і дочок. Ще зовсім недавно українці жили під мирним небом, радісно зустрічали світанки, ростили дітей і не чекали непроханих гостей, які нахабно увірвалися з війною. В один день, наше життя змінилося. Майже кожну українську родину обпалило полумʼя військових дій, які розпочалися на території нашої держави.
Час… У кожного із нас з ним свої рахунки, а в України – особливі. На шляху боротьби за незалежність, український народ завжди приносив у жертву своїх найкращих синів і дочок. Хорольська громада і Україна втратила ще одного з найкращих синів, який став на захист рідної землі та народу.
У другу неділю вересня Україна разом з усім світом вшановує пам’ять жертв фашизму. Це День пам’яті десятків мільйонів військових, полеглих у боях під час Другої світової війни та мирних жителів багатьох країн і національностей, які загинули внаслідок бойових дій, в окупації, на примусових роботах та у концтаборах фашистської Німеччини.
