Війна принесла забагато лиха у родини Хорольців і мільйонів українців. Вона вривається майже в кожну родину, приходить у кожну громаду, залишаючи порожнечу і нестерпний біль. Сипле білим снігом на скроні матерів, які втратою синів і доньок приречені на довічну чорну скорботу. Осиротілими стають діти й уся українська земля, окроплена людською кровʼю.
Війна не просто забирає життя – вона змінює хід часу й сенс людського буття. Війна – це зламані долі, зранені серця, порожні оселі й мертва тиша там, де мали б звучати голоси. Вона вривається майже в кожну родину, приходить у кожну громаду, залишаючи порожнечу і нестерпний біль. Сипле білим снігом на скроні матерів, які втратою синів і доньок приречені на довічну чорну скорботу. Осиротілими стають діти й уся українська земля, окроплена людською кровʼю.
У кожної війни є свої хроніки болю, але найтяжчими сторінками стають не зруйновані будівлі чи поділені навпіл міста – найтяжчими є імена. Імена тих, чиє життя обірвала російська агресія. Тих, хто вмів любити, жити, творити, працювати, мріяти. Серед цих золотих імен – Ярий Сергій Олександрович, син своєї землі, доброї родини, чесної праці та світлого серця.
Війна безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Дні, тижні, місяці, які складаються в роки чекання стають нестерпним випробуванням для родин, чиї сини, чоловіки, батьки вважалися безвісти зниклими. Вони жили вірою, що рідний голос ще озветься, що диво повернення стане реальністю.
29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Ця дата болить, мов свіжа рана, нагадуючи нам про неосяжну жертовність тих, хто став на захист рідної землі. Хорольська громада з глибоким сумом і вдячністю схиляє голови перед світлою пам’яттю полеглих Героїв-земляків у лихоліття російсько-української війни.
Все стало марне в той найстрашніший день для всіх українців, коли війна вже не просто звучала десь за обрієм, а увірвалась у життя майже кожного українця. Найстрашнішими наслідками війни і відгуками її глибинної трагедії стали людські втрати. Хорольська громада втратила ще одного Героя, Захисника України, вірного сина рідної землі – Володимира Івановича Духна.
Щиро вітаємо вас із Днем Героїв та Днем морської піхоти в Україні, які відзначаються на загальнодержавному рівні 23 травня. Ці дати нагадують нам про безмежну відвагу, самопожертву та любов до Батьківщини. У день, коли ми вшановуємо Героїв усіх поколінь – від лицарів Княжої доби і запорізьких козаків до воїнів сучасної визвольної війни, – ми водночас висловлюємо глибоку шану й морським піхотинцям.
Хорольська громада вітає вас із Днем піхоти – святом незламної мужності, витримки та нездоланного духу! Ваша відданість службі – основа Сухопутних військ, адже саме ви першими стаєте на захист держави, несе службу в найгарячіших точках, тримаєте передову ціною надлюдських зусиль. Саме піхота – це живий щит і та потужна сила, яка тримає фронт і наближає перемогу.
Хорольська громада в подвійному траурі й жалобі. Пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом вкотре торкнувся нашого краю. У четвер, 06 березня 2025 року, великою родиною хорольці попрощалися з двома Героями-захисниками – Романом Миколайовичем Чигрином та Леонідом Миколайовичем Дешевим, які одночасно з різних фронтових напрямків повернулися «на щиті» на малу Батьківщину.
