24 лютого 2022 року – дата, що змінила наше життя на «до» і «після». Чотири роки тому війна чорним крилом накрила нашу рідну землю. І нині, чотири роки потому, Хорол зупинився і завмер у скорботній тиші, щоб схилити голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав життя за свободу України й за наше право жити під мирним небом.
Війна не зупиняється і її неможливо поставити на паузу. У горнилі жахливої, кровопролитної російсько-української війни щодня обриваються життя військових та цивільних – і це найбільша трагедія людської цивілізації. Зима січе морозами й знову приносить чорні звістки з фронту, що холодом проходять крізь серця небайдужих. Ще одна біда прийшла у Хорольську громаду, яка провела у засвіти земляка з Вишняківського старостату – Керницького Валентина Вікторовича.
29-30 вересня 1941 року – дні, які навіки закарбувалися в трагічній пам’яті людства. У Бабиному Яру нацисти вчинили один із найбільших злочинів Другої світової війни: лише за два дні було розстріляно понад 33 тисячі євреїв Києва. Згодом ця земля стала братською могилою для десятків тисяч українців, ромів, військовополонених, представників різних національностей, які стали жертвами гітлерівського терору.
Серпень в Україні завжди був місяцем жнив – коли достигле колосся вклоняється стиглим золотом, коли руки хліборобів збирають врожай, що годуватиме людей увесь рік. Це час вдячності землі та гордості за працю. Та нинішні серпневі й вересневі дні продовжують нести інший, кривавий врожай.
Хорольщина схилила голови у скорботі та вдячності, вшановуючи пам’ять 130 Героїв рідного краю, Захисників і Захисниць всієї України, які віддали своє життя за територіальну цілісність, незалежність і свободу України. Цей жалобний день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року №621 для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, які загинули в ім’я України та її великого незламного народу.
Шановні мешканці Хорольщини, дорогі співвітчизники!
У святковий для громади Хорольщини та всіх українців День Державного Прапора України по-особливому барвисто майорять у небесній блакиті синьо-жовті полотна. 23 серпня, у переддень Дня незалежності, ми відзначаємо знакову загальнодержавну дату, яка присвячена основному символу України. Наш прапор – наша національна гордість, наш священний оберіг і наш сила.
Віками пам’ятатиме Хорольська громада та вся Україна той нестерпний біль від втрат, що все частіше озивається жалобою і молитвами за загиблими Воїнами. Особливо болісну втрату зазнала сім'я та друзі після трагічної загибелі мешканця міста Хорола в статусі внутрішньо переміщеної особи, солдата Євгенія Вікторовича Лук’янченка. Не лише від кулі ворога гинуть наші Захисники, а й від масованих ракетних обстрілів ще на етапі їх підготовки до зіткнення з ворогом на передовій лінії оборони.
26 квітня минає 39 років від дня страшної техногенної катастрофи планетарного масштабу – аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Ця дата назавжди залишиться болючим нагадуванням про ціну людської помилки, але водночас – символом неймовірного героїзму, самопожертви та відваги.
Біль від втрат Героїв – це біль, який пронизує не лише родини, де вже ніколи не дочекаються з війни сина, чоловіка, брата, а й усе суспільство. Кожен наш Захисник – це цілий всесвіт: з мріями, з любов’ю, з добром, яке він ніс у світ. Таким був наш земляк, Герой-захисник Володимир Олександрович Качаненко, якого вбила кровожерлива путінська армада.
