Сьогодні, 20 січня 2025 року, у селах Мусіївка та Хильківка відбулися урочисті заходи з нагоди відкриття Алей Пам’яті Героїв, які віддали своє життя за свободу і незалежність України. Ці Алеї стали символічним місцем вшанування наших земляків, які самовіддано боролися за майбутнє нашої держави. Війна, що триває з 2014 року, принесла незліченні випробування та втрати. Вона стала випробуванням на міцність для нашого народу, його волелюбності та гідності.
Новорічні свята прийшли у нашу громаду не з радісною атмосферою і подарунками. Чорні рядки сповіщень про смерть приносять у родини хорольців невтішні звістки про непоправні втрати, а разом з тим – скорботу, біль і сльози. Днями дружина Захисника Талана Віталія Володимировича отримала сповіщення про смерть свого чоловіка, який добровольцем став на захист Батьківщини з перших днів повномасштабної російсько-української війни. Деякий час Герой служив у роті охорони 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП.
Війні не видно ні кінця, ні краю. На жаль, у її горнилі гинуть кращі з кращих сини і доньки України, на долю яких випала благородна, але смертельно небезпечна місія захищати. У понеділок, 9 грудня, Хорольщина попрощалася із земляком-військовослужбовцем Сергієм Анатолійовичем Єрченком, віддавши йому належну шану за жертовність в ім’я України та життя майбутніх поколінь великого українського народу під мирним небом.
Напередодні Дня Збройних Сил України, 5 грудня, у Хорольському базовому будинку культури відбувся благодійний захід під символічною назвою «Кожен із нас воїн». З вітальним словом до присутніх звернувся заступник міського голови Валентин Місніченко. У своєму виступі він висловив щиру подяку нашій армії та Збройним Силам України за їхній незламний дух, відвагу і мужність.
Війні не видно ні кінця, ні краю. На жаль, у її горнилі гинуть кращі з кращих сини і доньки України, на долю яких випала благородна, але смертельно небезпечна місія захищати. З глибоким сумом і болем сповіщаємо Хорольську громаду про гірку втрату нашого земляка-військовослужбовця Сергія Анатолійовича Єрченка.
24 лютого 2022 року почався відлік нестерпного життя для кожного українця, якого доторкнулася війна. 19 листопада 2024 року виповнилося 1000 днів з початку віроломного вторгнення в Україну російських окупантів. Всі ці 1000 довгих днів і ночей для українського народу стали пеклом нелюдських випробувань, переповненого болем, муками, стражданнями, страхами, поневіряннями по світу, людськими втратами, руїнами, згарищами з потоками кривавих сліз...
Бойові медалі й нагороди – це не лише відзначення подвигу за мужність і звитягу, проявлені під час виконання військового обов’язку для захисту України та її народу. Це реліквія, яка залишиться навіки й передаватиметься із покоління в покоління. Це новітня історія, яку вивчатимуть і шануватимуть майбутні покоління. Це біль і сльози рідних, що все життя несуть тягар непоправної втрати і непомірної жертовності. Це метал, просякнутий кров’ю і потом, обпалений і закалений полум’ям страшної російсько-української війни, яка повномасштабно триває вже майже 1000 днів, а в цілому понад 10 років.
Шановні інженери, військовослужбовці та ветерани інженерних військ Збройних Сил України!
З безмежною вдячністю і повагою вітаємо вас з професійним святом — Днем інженерних військ України, який відзначається 3 листопада! Ваша відвага, професіоналізм та невтомна праця є опорою для нашої могутньої армії. Ви забезпечуєте комплекс непростих трудоємних задач при виконанні важливих бойових завдань на лінії зіткнення з ворогом.
Цього року 17 вересня у день великого християнського свята Віри, Надії, Любові та їх матері Софії в Україні відзначається День усиновлення. Батьки – це наче два міцних крила, що підтримують у польоті долю дитини протягом всього її життя, захищають від негараздів та зігрівають своїм теплом. Мамою і татом можна стати народивши власну дитину, а ще можна стати батьками усиновивши дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського піклування.
На фронті російсько-української війни гинуть кращі сини і доньки України. Когось вбивають рашисти на полю болю, когось мордують голодом і катують у полоні, а в когось не витримує серце. Ще одне гаряче й щире серце Воїна-захисника, яке боліло за Україну, не витримало постійної напруги. До рідного міста Хорола повернувся навічно військовослужбовець Збройних Сил України – мужній Воїн Микола Миколайович Рідкобород.
