Війні не видно ні кінця, ні краю. На жаль, у її горнилі гинуть кращі з кращих сини і доньки України, на долю яких випала благородна, але смертельно небезпечна місія захищати. У понеділок, 9 грудня, Хорольщина попрощалася із земляком-військовослужбовцем Сергієм Анатолійовичем Єрченком, віддавши йому належну шану за жертовність в ім’я України та життя майбутніх поколінь великого українського народу під мирним небом.

Мешканці громади зустріли «живим коридором пошани» домовину з тілом полеглого Героя – молодшого сержанта, головного сержанта – командира відділення стрілецької роти окремого  батальйону ТрО ЗСУ.

На омитій сльозами площі Тараса Шевченка попрощалися з новітнім Героєм, провели у засвіти з усвідомленням гіркоти непоправної втрати. До ніг Воїна поклали море квітів, як жест вдячності за подвиг і жертовність в жорстокій і затяжній російсько-українській війні. У жалобних промовах голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко та секретар міської ради Юлія Бойко висловили співчуття рідним, звернулися до присутніх із закликом пам’ятати про ціну нашої свободи та шанувати подвиг новітніх Героїв України. Богослужіння за упокій душі убитого Воїна Сергія на площі Великого Кобзаря у м.Хорол та на кладовищі у с.Покровська Багачка провів настоятель Свято-Вознесенського храму в с.Мусіївка Кременчуцької єпархії УПЦ – отець Степан Потюк.

Сергій Анатолійович народився 21 вересня 1981 року в селі Старий Іржавець Оржицького району Полтавської області. З 1,5 річного віку разом з батьками переїхав на постійне місце проживання у с.Покровська Багачка. Тут промайнуло його босоноге щасливе дитинство, тут закінчив школу і прожив все своє життя. Після отримання шкільного атестату проходив строкову військову службу в м.Богодухів Харківської області та в м.Чернігів.

27 грудня 2002 року поєднав свою долю з дружиною Марією. Втім, щастя в подружньому житті було короткочасним і в 2011 році розлучився з дружиною. Свою любов до останнього віддавав дітям – Владиславу та Юлії.

Після демобілізації з лав армії розпочав трудову діяльність на посаді механізатора молочно-тваринницької ферми, а згодом – охоронника в СВК «Багачанський». У серпні 2023 року Сергій Анатолійович був призваний по мобілізації 1 відділом Лубенського РТЦК та СП. Гідно пройшов воїнський шлях від солдата до молодшого сержанта на різних фронтових напрямках у найзапекліших бойових секторах Донецької області, зокрема поблизу м.Часів Яр. Найтриваліший період, з 26 вересня 2023 року по 19 лютого 2024 року, на передовій лінії оборони був відданий військовій службі при захисті рубежів Часового Яру.

Командир взводу виводив своїх бійців з оточення, завжди першочергово думаючи про збереження життя особового складу. Він без вагань боровся за мир на нашій землі. Самопожертва Героя Сергія стала тією рушійною силою, яка не дозволить відступити і допоможе відновити мир і спокій у нашій країні. За непохитну вірність військовій присязі, мужність та героїзм, проявлені під час захисту суверенітету  і територіальної цілісності Батьківщини відзначений командуванням низкою медалей та грамот. Зокрема, відважний і хоробрий Воїн нагороджений медаллю «Ветеран Війни», відзнакою командира 204 окремого батальйону ТрО, пам’ятною медаллю за хоробрість «Рубіж Кліщіївка» та грамотою командира в/ч А4076. Про його легендарні бойові подвиги писали військові кореспонденти, а відвагою і сміливістю захоплювалися командири різних військових частин ТрО, у складі яких проходив службу. Його відчайдушна спроба встояти там, де інші ламались і не витримували, вражала багатьох, хто «нюхав порох».

У понеділок, 2 грудня 2024 року, сталася жахлива трагедія. Під час бойового зіткнення з ворогом поблизу н.п. Рівнопіль Волноваського району Донецької області Сергій Анатолійович героїчно загинув, захищаючи нашу країну, свободу і майбутнє кожного з нас. Наш славний Воїн був людиною честі, мужності й безмежної відданості своїй Батьківщині та українському народові. Його короткий 43-річний життєвий шлях, обірваний рашистами, став прикладом патріотизму та всеперемагаючої любові до України. Завжди був готовий прийти на допомогу, надихаючи оточуючих своєю стійкістю і людяністю.

У пам’яті рідних, близьких і друзів він назавжди залишиться світлою людиною – надійним побратимом, турботливим сином, люблячим батьком та вірним другом. Розділяємо біль непоправної втрати та висловлюємо щирі співчуття: мамі – Надії Дмитрівні Єрченко, вітчиму – Миколі Микитовичу Ковтуну, брату – Віталію Анатолійовичу Єрченку, дітям – Владиславу (2003 р.н.) та Юлії (2005 р.н.), друзям, бойовим побратимам, однокласникам, односельцям та всім представникам хорольського земляцтва, для кого ця непоправна втрата нестерпно сумна і болюча.

Хай відкриються перед Героєм Сергієм врата раю, бо в пеклі на землі він уже побував. Світла пам'ять і вічний спокій Воїну-захиснику!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ