Щоденні поїздки на роботу можуть бути суттєвою статтею витрат, особливо якщо доводиться користуватися таксі. Іноді роботодавець погоджується повністю або частково компенсувати працівникам вартість проїзду. Чи потрібно сплачувати податки з таких коштів?

Війна забирає найцінніше – людські життя, залишаючи по собі чорні хрести, невиплакані сльози й рани, що не загоюються. Та є те, чого не здатні знищити ні ворожі кулі, ні безжальний час, – пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Україну, за її свободу, за право рідної землі жити під мирним небом. Знову чорна звістка розітнула тишу Хорольщини, принесла невимовний біль і поселила в серцях людей гіркий смуток. 

За підтримання публічного обвинувачення прокурорами Хорольського відділу Лубенської окружної прокуратури до реальної міри покарання у вигляді позбавлення волі засуджено злочинця, який обманом заволодів грошовими коштами 74-річної потерпілої.

Отримали компенсацію за завдану моральну шкоду? Чи потрібно сплачувати з неї податки, залежить від підстави виплати та її розміру. За загальним правилом відшкодування моральної шкоди включається до оподатковуваного доходу фізичної особи. Водночас Податковий кодекс передбачає виняток для компенсації, розмір якої визначений рішенням суду.

Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.

Молодий віком, але великий духом. Таким був Воїн Ярослав Володимирович Бова, який гідно і з честю пройшов пекло повномасштабної війни майже з самого її початку. Уся Хорольська громада здригнулася від чергового невимовного горя: з фронтових рубежів надійшло офіційне сповіщення про загибель 28 липня 2026 року на Дніпропетровщині одного з кращих синів України. 

Є люди, чиє життя вимірюється не роками, а вчинками. Є Воїни, чий шлях, хоч би яким коротким він був, назавжди стає частиною історії рідної землі. Саме таким був Євгеній Володимирович Тимошенко – молодий сокіл Хорольщини, який віддав своє життя за Україну. У вівторок, 1 вересня 2026 року, хорольське земляцтво схилило голови в глибокій скорботі на площі Кобзаря в середмісті Хорола, прощаючись із нашим земляком, старшим солдатом, командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів (БАК) взводу БАК роти БАК батальйону безпілотних систем 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького у складі 11-го армійського корпусу ОК «Північ» Сухопутних військ ЗСУ – Євгенієм Тимошенком.

Є життя, що лишають по собі не просто спогади, а глибокий, невиліковний слід у душах усіх, хто мав щастя бути поруч. Саме таким був шлях Віктора Петровича Кириченка – сина Хорольської землі, люблячого батька, надійного брата, вірного друга та мужнього Захисника України.

Є люди, чия смерть – це не просто особиста втрата для родини. Це втрата цілої епохи. 9 серпня 2026 року земляцтво Хорольщини схилило голови в глибокій скорботі. На 79-му році життя перестало битися золоте серце Почесного громадянина міста Хорола, митрофорного протоієрея, настоятеля храму святих апостолів Петра і Павла Полтавської єпархії ПЦУ, письменника, публіциста, поета, художника, композитора, педагога, депутата кількох скликань Хорольської міської ради – Василя Васильовича Симулика.

Війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Вона безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.

Протокол №2 засідання конкурсної комісії щодо проведення конкурсу (IІ етап) на посаду керівника Тарасівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ супенів  Хорольської міської ради  Лубенського  району Полтавської області