Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.
Є люди, чиє життя вимірюється не роками, а вчинками. Є Воїни, чий шлях, хоч би яким коротким він був, назавжди стає частиною історії рідної землі. Саме таким був Євгеній Володимирович Тимошенко – молодий сокіл Хорольщини, який віддав своє життя за Україну. У вівторок, 1 вересня 2026 року, хорольське земляцтво схилило голови в глибокій скорботі на площі Кобзаря в середмісті Хорола, прощаючись із нашим земляком, старшим солдатом, командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів (БАК) взводу БАК роти БАК батальйону безпілотних систем 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького у складі 11-го армійського корпусу ОК «Північ» Сухопутних військ ЗСУ – Євгенієм Тимошенком.
Декларування вогнепальної зброї в Україні – це безкоштовна державна процедура, яка дозволяє цивільним особам законно володіти та зберігати знайдену чи отриману під час воєнного стану зброю. Задекларувати можна пістолети, рушниці та боєприпаси до них, звернувшись до найближчого підрозділу Національної поліції України.
З 25 листопада 2024 року вступив у дію Закон України «Про декларування зброї». Повна назва Закон України "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України" щодо вдосконалення порядку отримання, декларування та поводження з вогнепальною зброєю.
Знову чорним крилом скорботи огорнулася Хорольська громада. Знову війна принесла невимовний біль і непоправну втрату. Сонячні літні дні відступили перед важкими сминцевими хмарами, ніби сама небесна височінь оплакує Героїв, які відлітають у засвіти. Захищаючи Україну та право нашого народу жити на своїй землі, відійшов у вічність мужній Воїн, бойовий медик 2 мінометної батареї мотопіхотного батальйону 153 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, молодший сержант Лисюк Антон Юрійович – людина великого серця, незламної волі та відданості Батьківщині.
18 травня, у Міжнародний день музеїв, вітаємо всіх, хто створює, береже та наповнює змістом музейні простори Хорольської громади. Ваша робота сьогодні, у часи випробувань, є надважливою, адже саме історія дає нам сили боротися за наше майбутнє, доторкнутися до самобутності українського побуту та відчути гордість за те, хто ми є.
Щорічно, 10 травня, Україна відзначає День матері. Це свято тих, хто дарує життя, хто першим бере за руку і хто ніколи не втомлюється чекати. В останні роки воно набуло для кожного з нас особливого, значно глибшого змісту. У цей день серце кожного жителя нашої Хорольської громади сповнене безмежної вдячності та світлого смутку.
У понеділок, 20 квітня, Хорольська громада разом з Україною відзначає День подяки волонтерам. Людям, чиї серця б’ються в унісон із потребами всієї країни, чия небайдужість стала для ворога страшнішою за зброю. Волонтер – це не професія. Це ступінь людяності, який вимірюється кількістю зігрітих душ і врятованих життів.
25 лютого ми відзначаємо День української жінки. Це день, коли ми вшановуємо спадкоємність поколінь – від княгині Ольги та інтелектуальної відваги Лесі Українки до кожної сучасної жінки, яка творить нашу перемогу. Українська берегиня – це не лише ніжність, це сталь, загорнута у шовк. Це голос, який неможливо заглушити, і воля, яку неможливо зламати.
