Бійці спецпідрозділу «Стугна» виконують бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту, щодня захищаючи Україну там, де найважче. Патронатна служба підрозділу закликає свідомих і вмотивованих добровольців долучатися до команди.

У лавах «Стугни» – це не просто служба. Це можливість:

• захистити життя своїх дітей, рідних і близьких;

• стати частиною сильного та згуртованого підрозділу;

• боронити нашу рідну Батьківщину.

У четвер, 22 січня 2026 року, Хорольська громада долучилася до відзначення одного з ключових державних свят – Дня Соборності України, що символізує єдність українських земель, незламність національного духу, спільну відповідальність та спадкоємність державотворчих традицій.

Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих чергової непоправної трагедії. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.

Скорботна звістка чорним крилом знову накрила Хорольщину… Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих ще однієї непоправної втрати. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.

Напередодні Різдва, у середу, 24 грудня 2025 року, тиша свята була пронизана болем втрати й водночас величчю подвигу. У цей день почесна бойова нагорода – орден «Золотий Хрест» знайшла свого Героя, але вже посмертно. Її вручили маленькому синові Владислава Щербини – дитині, якій лише чотири місяці від народження, і яка ніколи не відчує тепло батькових обіймів.

Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З невимовним болем втрати й тугою велелюдна громада Хорольщини провела у засвіти останньою земною дорогою мужнього Воїна-захисника – Силку Валерія Володимировича.

У всі часи справедливість була однією з найвищих суспільних цінностей, а право –  тим фундаментом, на якому будується довіра між державою та громадянином. Саме люди, які присвятили себе захисту закону і прав людини, відіграють особливу роль у збереженні цієї рівноваги.

Герої! Воїни! Титани! Вони своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають кожного з нас! 03 грудня жителі Хорольської громади знову зібралися на площі Тараса Шевченка, щоб провести в останній путь загиблого захисника Олександра Анатолійовича Микитенка.

Герої! Вони гинуть за Україну! Молоді та досвідчені. Амбіційні та запальні! Скромні та мрійливі! Титани, які своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають кожного з нас. Хорольську громаду знову сколихнула сумна звістка. У жорстоких боях за Україну, мир та свободу, до останнього борючись за рідну землю, героїчно загинув наш земляк із міста Хорол, Олександр Анатолійович Микитенко (03.12.1987 р.н.).

У кожної війни є свої хроніки болю, але найтяжчими сторінками стають не зруйновані будівлі чи поділені навпіл міста – найтяжчими є імена. Імена тих, чиє життя обірвала російська агресія. Тих, хто вмів любити, жити, творити, працювати, мріяти. Серед цих золотих імен – Ярий Сергій Олександрович, син своєї землі, доброї родини, чесної праці та світлого серця.