Повномасштабна російсько-українська війна щодня залишає на українській землі нові рани – глибокі, криваві, болючі. Вона безжально забирає життя тих, хто ще вчора будував плани, любив, мріяв, чекав на зустрічі з рідними. Вона вириває з родин найдорожчих – синів і дочок, чоловіків і дружин, батьків і дітей, залишаючи після себе невимовний біль, який не вмістити у слова. Та чи не найтяжчим випробуванням для рідних є чекання. Те виснажливе, безжальне чекання, у якому кожен новий день народжує надію і водночас приносить страх. Коли між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитви, спогади та крихітна віра у диво.

Є життя, що лишають по собі не просто спогади, а глибокий, невиліковний слід у душах усіх, хто мав щастя бути поруч. Саме таким був шлях Віктора Петровича Кириченка – сина Хорольської землі, люблячого батька, надійного брата, вірного друга та мужнього Захисника України.

Повномасштабна війна щодня розтинає українську землю глибокими кривавими ранами, вириваючи з життя найкращих синів і дочок нашого народу. У чорному полум’ї війни згасають людські долі, а в серцях рідних назавжди оселяються невимовний біль, тривога й виснажливе чекання. Для багатьох родин час завмер у страшній невідомості – між крихкою надією на диво і пекучим страхом почути звістку, від якої холоне душа. Довгі місяці пошуків, молитв і безсонних ночей стали важким хрестом для тих, чиї рідні зникли безвісти, захищаючи Україну від жорстокого рашистського ворога.

Хорольська земля знову в скорботі… Вона приймає у своє царство вічного спокою не лише своїх синів і доньок, а й тих Героїв, які, рятуючись від війни, знаходили тут тимчасовий прихисток, але назавжди стали частиною нашої громади. Родина внутрішньо переміщених осіб з Луганщини, яка мешкає у Староаврамівському старостаті, отримала трагічну звістку про загибель Володимира Миколайовича Дудника – Воїна честі, мужності й незламного духу.

Сьогодні слово «дякую» звучить особливо глибоко й відповідально. Бо для Хорольської громади це не просто ввічливість чи правило етикету – це вияв нашої гідності, нашої совісті й нашої спільної сили. Ми дякуємо Захисникам і Захисницям України – тим, хто тримає небо, землю й рубежі свободи. 

17 грудня 2025 року увійшло в історію як особлива дата для ветерана російсько-української війни, уродженця села Покровська Багачка Ярошенка Григорія Анатолійовича. Саме цього дня у Полтаві, під час офіційних урочистостей, т.в.о. начальника Полтавської обласної військової адміністрації Володимир Когут вручив українським Захисникам і Захисницям сертифікати на придбання житла. 

У скорботі та глибокій шані Хорольщина схиляє голови перед світлою пам’яттю свого земляка Юрія Олександровича Чурганова, який посмертно удостоєний державної нагороди – ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Відповідно до Указу Президента України від 30 вересня 2025 року №698 «Про відзначення державними нагородами», солдат, стрілець-снайпер механізованого відділення 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура» відзначений за особисту відвагу, самовідданість і вірність військовій присязі.

Вітаємо всіх військовослужбовців та ветеранів Сухопутних військ Збройних Сил України зі святом! Стійкість, надійність та готовність до виконання найскладніших завдань є нормою для цього славетного роду військ ЗСУ. Незламний бойовий дух і мужність, проявлені у боях з російським агресором нашими піхотинцями, служать прикладом військової доблесті, відваги та честі.

Сьогодні вшановуємо тих, хто є основою військової міці та непохитної дисципліни нашого війська – українських сержантів. Саме на ваші плечі лягає найскладніша та найвідповідальніша місія – бути серцем підрозділу, мудрими наставниками для молодших військових і надійною опорою для командирів.

Указом Президента України від 30 серпня 2025 року №668/2025 старшого солдата Духна Володимира Івановича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Високу почесну державну нагороду урочисто вручили доньці Ользі та дружині Героя Валентині Григорівні.