З невимовним болем, який переростає у розпач, Хорольщина проводжає у засвіти полеглих Героїв. Все частіше й частіше, мов чорний зловіщий крук, прилітають із фронту сповіщення про смерть Захисників. Не встигла площа Кобзаря висохнути від сліз після прощання з Олександром Бондарем, як знову шокувала трагічна звістка про загибель на полі бою його побратима і колеги по роботі з механічного заводу – Станіслава Андрійовича Устименка.
Хорольська громада не встигає оплакувати своїх воїнів-захисників. Все частіше надходять з лінії фронту страшні сповіщення про смерть військових. Все більше стає вдів, дітей, матерів і батьків, які втрачають найдорожчих і найрідніших. Щотижня повертаються на щиті на вічний спочинок бійці, які ціною власного життя боронять Батьківщину в кривавій російсько-українській війні.
Хорольщина не встигає оплакувати своїх воїнів-захисників. Все частіше надходять з лінії фронту страшні сповіщення про смерть військових. Все більше стає вдів, дітей, матерів і батьків, які втрачають найдорожчих і найрідніших. Щотижня повертаються на щиті на вічний спочинок бійці, які ціною власного життя боронять Батьківщину в кривавій російсько-українській війні.
