З невимовним болем, який переростає у розпач, Хорольщина проводжає у засвіти полеглих Героїв. Все частіше й частіше, мов чорний зловіщий крук, прилітають із фронту сповіщення про смерть Захисників. Не встигла площа Кобзаря висохнути від сліз після прощання з Олександром Бондарем, як знову шокувала трагічна звістка про загибель на полі бою його побратима і колеги по роботі з механічного заводу – Станіслава Андрійовича Устименка.
У п’ятницю, 13 жовтня 2023 року, внаслідок мінометного обстрілу рашистськими окупантами позицій наших Захисників в зоні бойових дій, загинув наш земляк-військовослужбовець з м.Хорол. Трагедія сталася поблизу н.п. Першотравневе Харківської області, де противник зосередив значну частину своїх резервів.
Солдат, кулеметник 2-го стрілецького відділення 405-го батальйону 32-ої окремої механізованої бригади (в/ч А4863) – механізованого з'єднання Сухопутних військ Збройних Сил України поліг смертю хоробрих, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.
Траурна церемонія прощання відбулася у суботу, 21 жовтня 2023 року в середмісті, на площі Тараса Шевченка, яка стала місцем печалі, журби та національної гордості за подвиг найкращих синів Хорольської громади і всієї України. Багатолюдна громада знову зібралася з дуже сумного приводу, щоб провести Героя на вічний спочинок у те Небесне царство, де праведні спочивають і продовжують тримати небо над нами силою свого невмирущого духу. Словами співчуття втішали рідних: міський голова Сергій Волошин, секретар міської ради Юлія Бойко та начальник відділення рекрутингу та комплектування першого відділу Лубенського РТЦК та СП, майор Анатолій Крутько. Заупокійну літію на площі та чин похорону на Благовіщенському кладовищі провів настоятель Свято-Успенського храму релігійної громади УПЦ, отець Володимир Лега.
У мирному цивільному житті Станіслав був зразковим сім’янином, люблячим чоловіком і турботливим батьком, надійним товаришем, вірним другом і відповідальним працівником. Народився Станіслав 05 серпня 1970 року в місті Глобине Кременчуцького району на Полтавщині. Родина, у якій виховувалося двоє синів, старший Володимир і молодший Станіслав, переїхала на постійне місце проживання у Хорол. На вулиці Мукіївка промайнуло все босоноге дитинство. У червні 1987 року закінчив 2-гу загальноосвітню школу (нині Хорольська гімназія). У червні 1992 року Хорольському радгоспі-технікумі (нині ВСП «Хорольський агропромисловий фаховий коледж Полтавської ПДАА») здобув спеціальність «Електрифікація тваринництва» з присвоєнням кваліфікації «Технік-електромеханік». Батько Станіслава – Андрій Григорович Устименко все життя трудився у ливарному цеху Хорольського механічного заводу, тож син пішов по його стопах. Молодий спеціаліст, відразу після захисту диплому, приступив до роботи на заводі. Так, у 1992 році з’явився перший запис у трудовій книжці, де наказом директора прийнято на посаду електромонтера з монтажу та обслуговування електроустаткування.
31 рік свого життя Станіслав віддав заводу, зробивши свій значний трудовий вклад у розбудову провідного машинобудівельного підприємства України і розвиток його виробничих потужностей. У 2017 році за 25-річний робочий стаж, високу професійну майстерність і самовіддану працю йому присвоєно почесний статус «ветеран заводу».
З 1988 по 1990 роки проходив військову службу в рядах радянської армії. Отримав досвід у військовій частині в м.Москва, здобуваючи військово-облікову спеціальність у підрозділі внутрішніх військ.
Довго шукав своє кохання, але встиг створити чудову сім’ю. У 2003 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лілею Джурадзе, із якою 3 вересня 2005 року став на весільний рушник і поєднав свою долю. У 2006 році щаслива родина дочекалася первістка – Владислава. На сьогодні вже дорослий син навчається у Хорольському агропромисловому коледжу. По традиції династії Устименків Владислав теж пішов по стопах свого любого татка і обрав спеціальність «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка». У 2010 році на світ зявилася душа і радість сімейства – донька Маргарита.
Все своє життя Станіслав Андрійович присвятив сім’ї та роботі. Був затятим вболівальником футбольних команд, тож особливо дорогими моментами для найближчих друзів-фанатів були теплі вечори за переглядом футбольних матчів. Усі дорогі життєві моменти і плани на майбутнє перекреслила війна. 11 липня 2023 року Станіслава призвано по мобілізації на військову службу 1-м відділом Лубенського РТЦК та СП. Він пройшов тяжкий, обпалений вогнем і металом шлях Воїна із запахом людської крові, страху і нелюдських випробувань. Неповні 3 місяці бойової слави від дати призову до загибелі… Але то був гідний лицарський шлях, про всі буремні подробиці якого знають лише бойові побратими та очевидці найстрашнішої війни 3-го тисячоліття.
Доземно вклоняємося полеглому Герою за захист Батьківщини, оборону нашої державності та право на існування в цивілізованому світі. Розділяємо глибоку скорботу з рідними та близькими, висловлюємо щирі співчуття: дружині – Лілії Василівні, діткам – Владиславу (2006 р.н.) та Маргариті (2010 р.н.) Устименкам, племінникам – Вадиму та Андрію Устименкам, тестям – Василю Васильовичу та Людмилі Іванівні Джурадзе, свояку та невістці – Геннадію Васильовичу та Наталії Олександрівні Джурадзе, кумам – Фуголям, Лисенкам, Бердніковим, Зубенкам, сусідам та близьким друзям – Особам і Савченкам, колегам по роботі, однокласникам та бойовим побратимам.
Скільки болю та горя водночас здатна витримати людська душа? Скільки ще біди принесе наш скажений північно-східний сусід? Але поки ми живі, поки живе наша вистраждана українська душа, ми мусимо боротися. Виборювати своє заради мирного життя наступних поколінь.
Пам’ятатимемо довічно! Вічна слава і світла пам’ять Герою!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
