Морозним ранком 20 грудня 2022 року велелюдна Хорольська громада біля пам’ятника Тарасу Шевченку попрощалася із полеглим воїном Віталієм Віталійовичем Данильченком. Важкі свинцеві хмари пробивало сонячне проміння, нагадуючи про його світлий образ. Молодий офіцер – наймолодший із числа 31-го загиблого захисника, яких Хорольський край втратив у запеклій російсько-українській війні.
Невимовна біль і незагоєні глибокі рани залишаються у наших серцях від втрати найкращих синів України. Він не дожив, не докохав, але поклав на вівтар жертовності війни власне життя задля кожного з нас. Ми в неокупному боргу перед ратним подвигом славного Героя, який боровся за рідну землю і мирне майбутнє України до останнього подиху. Його серце перестало битися 16 грудня після отриманих поранень у стрілецькому бою з ворогом поблизу селища Спірне Бахмутського району Донецької області.
Лейтенант, командир 3-го взводу, 2-ої роти, 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону в складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади брав участь у найактивніших бойових діях. Мав осколкові поранення, але знову повертався на поле бою. Віталій залишався вірним військовій присязі, самовіддано й відважно виконував бойові завдання командування по звільненню населеного пункту Спірне Соледарської громади, яке під час російського вторгнення з 7 липня 2022 року було окуповано ворожою армією рф та підрозділами «ДНР».
З жалобною промовою до присутніх на траурній церемонії прощання звернулися секретар міської ради Юлія Бойко та лейтенант, офіцер групи цивільно-військового співробітництва 108-го ОГШБ в/ч А3715 Олексій Смирнов. Бойові побратими згадують про молодого командира взводу з теплими позитивними спогадами, не стримуючи гірких сліз і лютої ненависті до ворога за загублене життя світлої людини. Він завжди був готовий підставити плече, протягнути руку допомоги, відстояти і захистити, жертвуючи собою. А ще, як ніхто інший, він умів дружити, любити, цінувати і поважати кохану дружину, батьків, меншу сестру. Прощання з такою світлою людиною – це трагедія не лише для рідних, друзів, громади, а й усієї України. Ми втрачаємо найкращих, найрозумніших, найсміливіших. Ми втрачаємо золотий генофонд України, еліту нації.
Віталій народився 19 липня 2000 року в м.Хорол. Навчався у Хорольській гімназії, Хорольському агропромисловому коледжі за спеціальністю «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка». За цією ж спеціальністю отримав диплом бакалавра у Харківському національному технічному університеті імені Петра Василенка та паралельно здобув вищу освіту в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. У Харкові, в найкращі студентські роки, Віталій зустрів кохання всього життя – красуню Надію. Під час короткої фронтової відпустки, 5 жовтня, Віталій і Надія стали подружжям. Молода, гарна, перспективна пара була щасливою в шлюбі лише два місяці.
Трудову кар’єру Віталій розпочав у службі охорони «Явір-2000». Усі друзі, колеги, знайомі, які знали Віталія особисто, згадують його світлий образ, не змиряючись із втратою доброго товариша, оптиміста, життєлюба з відмінним почуттям гумору, високим рівнем відповідальності, чесності та порядності.
Поховали Героя на Алеї Слави в його рідному місті за всіма православними канонами та з військовими почестями.
Розділяємо біль втрати й сердечно співчуваємо мамі Людмилі, тату Віталію, дружині Надії, сестрі Вікторії, рідним і близьким загиблого новітнього Героя.
Замість теплих обіймів з коханою, молодого воїна вирвала в свої холодні обійми жорстока смерть… Ми повинні пам’ятати і свято шанувати подвиг Героя, щоб ця смерть не була даремною.
Спочивай з миром, наш славний Воїне! Хай земля тобі буде пухом!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
