Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці провела останньою земною дорогою у засвіти нашого земляка з Вишняківського старостату, відданого Воїна, мужнього сина України – Руслана Анатолійовича Юшка.
Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці отримала трагічну звістку: загинув наш земляк з Вишняківського старостату, відданий Воїн, мужній син України – Руслан Анатолійович Юшко.
З осінніми туманами опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота. У вічність відійшов ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.
Опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота, бо відійшов у вічність ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повернувся додому «на щиті».
У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повертається додому «на щиті».
У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.
Дощова похмура осінь прийшла на українську землю – четверта осінь повномасштабної війни… Її тишу, в задумі, з шелестом пожовклого листя і холодним подихом вітру, постійно розривають звуки сирен. Ще більше чується стогін скорботи, у прохолоді ранків – подих втрат, що бентежать серце і нагадують: війна триває. Війна не знає пір року – вона палить і серця, і долі, забираючи найкращих синів України. І з кожним осіннім листком земля приймає нову гірку звістку про тих, хто не повернувся з фронту…
Осінь знову прийшла на українську землю – четверта осінь повномасштабної війни… Її тишу, в задумі, з шелестом пожовклого листям і холодним подихом вітру, постійно розривають звуки сирен. Ще більше чується стогін скорботи, у прохолоді ранків – подих втрат, що бентежать серце і нагадують: війна триває. Війна не знає пір року – вона палить і серця, і долі, забираючи найкращих синів України. І з кожним осіннім листком земля приймає нову гірку звістку про тих, хто не повернувся з фронту…
