1 жовтня Україна відзначає День Захисників і Захисниць України, свято Покрови Пресвятої Богородиці та День Українського козацтва. Ці дати символічно поєднали духовність, багатовікові військові традиції нашого народу та героїзм сучасних оборонців України. З давніх часів Пресвята Богородиця вважалася покровителькою українського козацтва, а образ Покрови став символом небесного заступництва для тих, хто боронить рідну землю.

Імена восьми Героїв Новоаврамівського краю тепер викарбувані на чорному граніті. Їхні портрети щодня дивитимуться на рідну землю. А їхній подвиг назавжди залишиться у пам’яті тих, заради кого вони віддали найдорожче – власне життя. У четвер, 10 вересня 2026 року, в серці Новоаврамівського старостату відбувся комеморативний захід, сповнений скорботи, вдячності та світлої пам’яті. Цього дня ще двоє синів Новоаврамівської землі – Анатолій Андрійович Киба та Олександр Віталійович Кривчун назавжди повернулися додому в граніті меморіальних дошок.

Є місця, де затихає повсякденна метушня і кожне ім’я Героя промовляє голосніше за слова. Це священні місця, де кожен погляд із гранітної плити нагадує нам про найвищу ціну свободи. Для Староаврамівки таким сакральним місцем пам’яті стала Алея Слави – простір, де навічно залишаються поруч із земляками ті, хто віддав власне життя за Україну.

Наблизилася дата, яка особливим болем, гордістю і любов’ю відлунює в серці кожного українця, – День Незалежності України. Цьогоріч наша держава відзначає 35-ту річницю Незалежності. Тридцять п’ять років – це ціла епоха, у якій були здобутки й випробування, надії та втрати, великі перемоги й важкі уроки. Та незмінним залишається головне – Україна була, є і буде вільною.

У п’ятницю, 24 липня, в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради під головуванням міського голови Сергія Волошина відбулася робоча нарада за участю представників першого відділу Лубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. 

Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.

Є пам’ять, яку не здатен стерти час. Є імена, що навіки закарбовані в історії держави золотими літерами жертовності, честі й незламності. Вони не просто залишили слід – вони стали світлом, що веде Україну крізь темряву війни до відновлення миру. У понеділок, 29 червня 2026 року, принагідно до 30-ї річниці ухвалення Основного Закону України – Конституції, на Алеї Героїв у місті Хоролі відбувся мітинг-реквієм із нагоди відкриття 19 банерів із портретами полеглих Захисників Хорольської громади.

Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. Хорольська громада знову опинилася перед болючою і невимовно тяжкою втратою – ще одне життя, віддане за Україну, обірвалося на полі бою, а душа нашого Захисника приєдналася до Небесного воїнства.

Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. З глибоким сумом і невимовним болем повідомляємо, що Хорольська громада знову зазнала непоправної втрати. Захищаючи територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України, смертю хоробрих поліг наш земляк, мешканець села Андріївка Андріївського старостату – Дмитро Сергійович Микитан.