Сучасна російсько-українська війна вражає своїми масштабами і жахливими наслідками. Ми втрачаємо наймужніших і найсміливіших – кращих синів і доньок України, які стали на її захист та кожного з нас. З глибоким сумом сповіщаємо про загибель ще одного нашого земляка-військовослужбовця ЗСУ із Староаврамівського старостату, відважного Воїна – рядового солдата Руслана Анатолійовича Петраша.
Понад 10 років зведені віками українські міста і села потерпають від нещадних атак московитів, що бездумно руйнують все на своєму шляху і безжально нищать людей. Мужні Воїни української армії гідно дають відсіч окупантам, боронячи від цих кровожерливих монстрів своїх рідних, Україну і весь її народ. Втім, війна не буває без втрат. І найстрашніші, але неминучі втрати – наші люди.
Найкращі. Наймогутніші. Найміцніші. Саме такі чоловіки – гідні сини України стають у стрій військових формувань Збройних Сил України та Сил Оборони, аби боронити рідну землю і український народ від ворожих посягань. Війна продовжує забирати найкращих, хто без роздумів і вагань став на захист Батьківщини. Пекельним болем пронизала серця мешканців Хорольської громади трагічна звістка з фронту.
Війна особливо загострила відчуття короткочасності життя, його крихкості. Короткочасним стало й життя молодого Воїна, який мужньо й героїчно боронив Україну. 2 травня, у велике православне свято Чистого четверга, Хорольську громаду сколихнула трагічна звістка про втрату Захисника, нашого земляка, мешканця Штомпелівського старостату – Ковшова Володимира Петровича.
Шановні мешканці Хорольської міської територіальної громади, внутрішньо переміщені особи!
Настав час відкласти всі свої повсякденні справи та прийти на символічно значиме зібрання громади, аби глибоко вшанувати пам'ять полеглого Героя й гідно провести його останньою земною дорогою. Не може бути жодних виправдань типу "немає часу, змоги, є більш нагальні й термінові справи чи інші плани".
Хорольська громада знову в жалобі за загиблим земляком із села Новоаврамівки – Олександром Івановичем Васецьким, який повертається із поля бою «на щиті». Гинуть кращі сини України і нашої громади, відлітаючи у вічність журавлиним ключем без вороття. Ціною власного життя вони наближають перемогу і роблять все можливе і навіть неможливе, щоб звільнити Україну і українців від російської неволі.
Повернення на вічний спочинок додому через місяці невідомості
Понад 7 місяців невідомості, німого болю, глухої пустки і виснажливих очікувань. І ось настав той день, коли підтвердилися найстрашніші страхи. Підтвердився факт загибелі Романа Володимировича Левченка, який вважався зниклим безвісти з 11 березня 2023 року. Трагедія сталася поблизу села Діброва Міловської селищної громади Старобільського району Луганської області, що розташоване на межі з російською федерацією.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. Хорольська громада зустрічає «на щиті» з поля бою захисника міста-фортеці Бахмуту – молодшого сержанта, начальника польової лазні взводу матеріального забезпечення танкового батальйону (в/ч А0989) 56-ої окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Збройних Сил України – Сергія Анатолійовича Сидоренка.
Час… У кожного із нас з ним свої рахунки, а в України – особливі. На шляху боротьби за незалежність, український народ завжди приносив у жертву своїх найкращих синів і дочок. Хорольська громада і Україна втратила ще одного з найкращих синів, який став на захист рідної землі та народу.
Наші Збройні Сили України захищають рідну землю і ведуть вирішальні бої на її східних рубежах. На жаль, через нестримну агресію російської армії українські військові формування несуть великі втрати особового складу. Найбільші й найболючіші втрати для України – це обірвані життя еліти нації, молодих Захисників, яким би ще жити, творити, любити…
