Шановні ветерани, представники старшого покоління Хорольської міської територіальної громади! 1 жовтня у світі відзначають Міжнародний день людей похилого віку, а в Україні – також День ветерана. Ця дата є нагодою висловити щиру вдячність людям старшого покоління за життєвий досвід, мудрість, багаторічну працю та вагомий внесок у розвиток нашої громади й держави.
Шановні усиновлювачі, прийомні батьки, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, сім’ї патронатних вихователів! Шановні мешканці нашої громади! Щиро вітаємо вас із Днем усиновлення! Цей особливий день є символом любові, милосердя та великого людського серця. Адже подарувати дитині родину – означає подарувати їй не просто дім, а найважливіше: любов, турботу, безпеку, підтримку та віру у щасливе майбутнє.
Кожна дитина має право зростати в сім’ї – у любові, турботі та безпеці. Одним із пріоритетних напрямів роботи у сфері захисту прав дітей є розвиток сімейних форм виховання та створення умов, за яких діти, які залишилися без батьківського піклування або опинилися у складних життєвих обставинах, можуть виховуватися у сімейному середовищі.
Є місця, де затихає повсякденна метушня і кожне ім’я Героя промовляє голосніше за слова. Це священні місця, де кожен погляд із гранітної плити нагадує нам про найвищу ціну свободи. Для Староаврамівки таким сакральним місцем пам’яті стала Алея Слави – простір, де навічно залишаються поруч із земляками ті, хто віддав власне життя за Україну.
Шановні учні, студенти, педагоги та батьки! Щиро вітаю вас із Днем знань та початком нового навчального року! 1 вересня – це особливий день, що символізує нові можливості, прагнення до пізнання та віру в майбутнє. Для першокласників сьогодні розпочинається захоплива подорож Країною знань, для випускників – відповідальний рік важливих рішень і вибору подальшого шляху, а для педагогів – ще одна сторінка великої та надзвичайно важливої праці.
Шановні жителі Хорольської міської територіальної громади! Сьогодні Україна схиляє голови у скорботі та вдячності перед світлою пам’яттю своїх Захисників і Захисниць, які віддали найдорожче – власне життя за свободу і незалежність нашої держави, за право українського народу жити на своїй землі та самостійно творити своє майбутнє.
І знову невимовно важка, непоправна втрата сколихнула Хорольську громаду… Знову в небесну височінь линуть щирі молитви за душу молодого Воїна, життя якого безжально обірвала кривава російсько-українська війна… У запеклому бою за Україну, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та українському народові, загинув відважний Захисник – солдат, оператор безпілотних літальних апаратів 8-го відділення безпілотних авіаційних комплексів (БАК) 5-го взводу БАК роти БАК 5-го штурмового батальйону 5-ої окремої штурмової Київської бригади ЗСУ Андрій Вікторович ТРЕТЯК.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
У тиші, що звучала гучніше за будь-які слова, в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради відбулася подія, яку неможливо виміряти ані часом, ані звичними людськими відчуттями. Подія, де невимовний материнський біль і безмежна гордість за подвиг сина стояли поруч. Подія, що ще раз нагадала всім присутнім: свобода України має надзвичайно високу ціну – життя її найкращих синів.
Війна щодня залишає глибокі, невиліковні рани в самому серці українського народу. Вона забирає найкращих, цвіт нашої нації, тих, хто став щитом на захисті рідної землі. Та найважче, найстрашніше випробування для люблячих сердець – це бездонне темне провалля невідомості. Це той пекучий вогонь, який роками тримає рідних між крихкою надією та глухим відчаєм, коли кожен телефонний дзвінок змушує стискатися душу.
