Високою державною нагородою удостоєно нашого земляка-військовослужбовця Збройних Сил України – Артема Анатолійовича Кравченка. Указом Президента України від 25 грудня2024 року №880 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, головний сержант Артем Кравченко відзначений почесною нагородою – орденом «За мужність» ІІІ ступеня. На превеликий жаль, посмертно.

Командир роти 77 ОАеМБр вручив нагрудний знак з посвідчення найріднішим для Артема людям – сину Олександру, дружині Альоні Іванівні та мамі Тамарі Володимирівні. До урочистої церемонії нагородження долучилися бойові побратими Артема Кравченка, в.п. міського голови Юлія Бойко та начальник відділення рекрутингу та комплектування першого відділу Лубенського РТЦК та СП, майор Сергій Мащенко.

Посмертна нагорода мужнього Воїна – це прояв глибокої вдячності за захист, визнання подвигу, незламної сили духу, відданості Україні та українському народові. Це свідчення неосяжної жертовності, яку не виміряти жодними словами. Артем до останнього залишався вірним побратимам і обраній дорозі Захисника. Свій Воїнський шлях він пройшов гідно і з честю. Його мужність, стійкість, честь, гідність і вольовий характер – приклад для всіх нас, а для сина – гордість.

Народився Кравченко Артем Анатолійович 25 червня 1989 року в селі Штомпелівка, де і виріс у люблячій, дружній сім’ї разом із батьками та сестрою. Останнім часом проживав з родиною у селі Ковтуни Штомпелівського старостату, звідки в перший же день повномасштабного вторгнення пішов захищати свою рідну землю від ворога. Після закінчення Штомпелівської школи, Артем вступив на навчання до Полтавського кооперативного технікуму, де здобув освіту юриста. Був призваний на строкову службу, по завершенню якої підписав контракт із Збройними Силами України. Після одруження з коханою дівчиною Альоною та народження синочка Олександра прийняв рішення залишити військову службу та зайнятися цивільними справами, аби мати змогу постійно бути разом із сім’єю і виховувати сина.

Артем Анатолійович мав багатогранні здібності, хист до освоєння нових сфер діяльності, не цурався ніякої роботи. Свого часу працював майстром на посаді інженера-теплотехніка в Естонії. Та найулюбленішою справою чоловіка була робота з деревом. За покликом душі він оволодів навичками вправного теслі і разом з дружиною Альоною створили свою маленьку майстерню по виготовленню різних виробів з дерева. Артем був добрим, веселим, щирим. Мав багато друзів, до кожного знаходив підхід, кожного міг розвеселити та створити святковий настрій у товаристві. Ніколи не відкладав життя на потім. Його життєве кредо – жити тут і зараз! Він мріяв, що повернеться з війни та разом з коханою дружиною і синочком продовжать займатися улюбленою справою – майструвати вироби з дерева. Мріяв про щасливе сімейне життя, але не судилося… Клята війна зруйнувала усі плани молодої родини.

З першого дня повномасштабного вторгнення Кравченко Артем Анатолійович, взявши в руки зброю, добровільно вступив до територіальної оборони міста Хорол. Згодом ніс службу у складі  взводу снайперів 44 окремої механізованої бригади, а потім у складі 77 ОАеМБр Збройних Сил України. Проходив навчання за кордоном на оператора безпілотних авіаційних комплексів, після чого був переведений у підрозділ роти безпілотних авіаційних комплексів, де безпосередньо виконував бойові завдання командування. Під час свого останнього бойового завдання відбив 5 ворожих атак і тим самим зберіг життя наших піхотинців, поклавши на полі бою своє…

Життя головного сержанта першого відділення збору та обробки інформації взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї управління та артилерійської розвідки ЗСУ обірвалося 05 квітня 2024 року під час мінометного обстрілу поблизу населеного пункту М’ясожарівка на Сватівському напрямку Луганщини. Смерть Героя пов’язана з виконанням обов’язків військової служби по захисту Батьківщини під час стримування та відсічі збройної агресії російської федерації проти України.

Висловлюємо щирі співчуває усім рідним, друзям і побратимам нашого земляка. Хай бойова нагорода стане безцінною реліквією для родини та всього українського народу, за яких Герой віддав своє хоробре серце. Посмертна нагорода – це вічний біль, змішаний з відчуттям гордості за безсмертний подвиг.

Коли Герой не повертається – повертається його слава заслуженим орденом.

Вічна пам'ять, честь і слава Герою Артему.

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ