У останній лютневий день Хорольська громада попрощалася з молодим воїном, який навічно повернувся до рідного краю на щиті із поля бою. 24 лютого 2023 року, у річницю повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, загинув мешканець громади, родом із села Клепачі, старший солдат, водій роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців – Дмитро Станіславович Остапенко.
Захисник загинув від отриманих поранень внаслідок мінометного обстрілу, героїчно обороняючи Батьківщину від ворожої навали, поблизу м.Вугледар Волноваського району на Донеччині. 24 березня йому мало б виповниться 25 років. Але тепер йому навічно 24…
Траурна церемонія прощання відбулася у середмісті, на площі національного генія Тараса Шевченка. З жалобними промовами і словами співчуття звернулися до присутніх міський голова Сергій Волошин, секретар міської ради Юлія Бойко та начальник відділу Лубенського РТЦК та СП, підполковник Дмитро Чернець. Заупокійну літію за загиблим воїном відправив протоієрей Іоанн.
Дмитро народився у селі Клепачі. Після закінчення 9 класів у Шишаківській школі, здобув професійно-технічну освіту за спеціальністю «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва» у Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Хорол Полтавської області. Змалечку не цурався важкої сільської роботи, любив техніку, тож і професію обрав по душі, яку любив. Своїми трудовими здобутками зробив вклад у розвиток АПК, розпочавши кар’єру на посаді тракториста в СВК «Перемога». Проходив строкову службу в лавах української армії у м.Запоріжжя.
У листопаді 2019 року в житті Дмитра відбулася важлива щаслива подія. Він одружився із коханою Наталею, яка подарувала йому донечку Таїсію. Сімейне гніздечко облаштували у селі Ковалі Новоаврамівського старостату. Перебуваючи в пологовому відділенні з новонародженим немовлям, 24 лютого 2022 року прийшла тривожна новина про призов за мобілізацією молодого татка. Майже рік Дмитро ніс військову службу в роті охорони першого відділу Лубенського РТЦК та СП. Через посилення ворожих наступів на сході 16 лютого 2023 року його відправили на навчання у м.Біла Церква, а звідти – на лінію фронту. Усього за кілька днів після підкріплення військових формувань ЗСУ в найзапекліших бойових секторах оборони Донбасу його війна закінчилася…
Ворожа російська армія вбила кращого сина України, батька маленької донечки, якій 21 лютого виповнився лише рік від народження. Татко вже ніколи не візьме на руки свою любу донечку, не почує її сміх, перші слова, не побачить перші кроки і не поведе до дитячого садочка, школи. Дмитро віддав своє життя за свою дитину, за всі майбутні покоління, щоб життя мало продовження в них, під мирним небом. Схиляємо голови в скорботі, молимось та розділяємо біль втрати з рідними і близькими. Щирі співчуття батькам – Оксані та Станіславу Остапенкам, дружині – Наталії Остапенко та донечці Таїсії, рідній сестрі – Вікторії Тютюнник, племінниці – Анжеліці Тютюнник, бабусі – Марії Остапенко, батькам дружини – Людмилі та Івану Веремієнкам, усій згорьованій рідні, друзям, близьким, бойовим побратимам.
У розквіті сил, на злеті свого життя загинув наш славний Герой і навічно став у стрій Небесної варти. Тіло убитого воїна захоронили на цвинтарі рідного села Клепачі. Тяжка непоправна втрата кращого сина України, представника еліти нації, залишає глибокі рани в наших серцях. Наша блажена, але вистраждана українська земля заливається кривавими потоками і ріками людських сліз. Памятаймо і шануймо подвиг Героя, який поклав своє життя за рідну землю, за волю України і наше мирне життя.
У жорнах жорстокої російсько-української війни безупинно сіється смерть. Все більше і більше земляків ми втрачаємо навічно і безповоротно. Кожен із нас у неокупному боргу перед Вами, наші славні воїни-захисники.
Ніколи не пробачимо! Герої не вмирають!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
