Сучасна російсько-українська війна вражає своїми масштабами і жахливими наслідками. Ми втрачаємо наймужніших і найсміливіших – кращих синів і доньок України, які стали на її захист та кожного з нас. 20 грудня Хорольське земляцтво провело у вічність ще одного нашого земляка-військовослужбовця ЗСУ із Староаврамівського старостату, відважного Воїна – рядового солдата Руслана Анатолійовича Петраша.
Час не лікує біль від втрат, він замикає серце назавжди. Ще одне материнське серце розтерзала трагічна звістка із фронту. 12 грудня 2024 року в логові ворога загинув наш земляк із с.Вишняки – Ярослав Григорович Манженко. Молодший сержант, стрілець-номер обслуги десантно-штурмової бригади загинув унаслідок стрілецького бою, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі на вірність Україні та її народові.
Війні не видно ні кінця, ні краю. На жаль, у її горнилі гинуть кращі з кращих сини і доньки України, на долю яких випала благородна, але смертельно небезпечна місія захищати. У понеділок, 9 грудня, Хорольщина попрощалася із земляком-військовослужбовцем Сергієм Анатолійовичем Єрченком, віддавши йому належну шану за жертовність в ім’я України та життя майбутніх поколінь великого українського народу під мирним небом.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
У нашому місті Хоролі відбулася важлива подія – 18 жовтня 2024 року шанованому довгожителю, Миколі Петровичу Добридіну, виповнилося 90 років. Міський голова Сергій Волошин доручив почесну місію представникам міської ради привітати іменинника з ювілейним Днем народження. Миколу Петровича привітав заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Валентин Місніченко, який завітав до сивочолого ювіляра з вітальною промовою та подарунками. Люди з багатим життєвим багажем є носіями наших традицій, глибокої життєвої мудрості.
До когорти Воїнів Небесного Легіону долучився сотий захисник із Хорольської громади 38-річний Сергій Анатолійович Киприк.
Прощання із старшим солдатом, механіком-водієм 53-тої окремої механізованої бригади відбулося 9 жовтня 2024 року на площі Т.Г.Шевченка міста Хорола. З жалобною промовою до рідних звернулися секретар міської ради Юлія Бойко, заступник міського голови Валентин Місніченко, староста Вишняківського старостату Анатолій Вовк та класний керівник Ілля Перетяка.
На превеликий жаль, Хорольська громада втратила ще одного мужнього воїна, який самовіддано боронив рідну країну від російських окупантів. 30.07.2022 внаслідок наступально-штурмових дій противника, отримавши несумісні з життям поранення поблизу м. Бахмут Донецької обл., загинув наш земляк із с.Костюки Вишняківського старостату – Володимир Степанович Костюк.
Війна не просто безпощадно вбиває, вона руйнує і морально ламає навіть тих, хто здається сильним, міцним і незламним. У війни немає правил, вона вражає жорстокістю, залишаючи глибоко шрами на землі і в серцях людей. 13 вересня 2024 року став подвійним Днем жалоби для Хорольської громади, адже раптово обірвалося життя ще одного Захисника – Андрія Григоровича Кузуба. В один день Хорольське земляцтво провело у вічність двох Воїнів – Костюка Володимира Степановича із с.Костюки і Кузуба Андрія Григоровича із с.Козубівка.
Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
Війна – найжахливіший винахід людства. Вона вбиває, ламає людські долі, розділяє близьких людей, розкидає по світу, змушує їх залишати домівки, змінювати звичний уклад життя. Щоразу, після трагічних звісток з фронту про загибель наших Героїв-захисників, холоне в жилах кров і стискається серце від жалю. Пригнічує і жахає моторошне усвідомлення того, що ми втрачаємо назавжди і безповоротно найкращих із людей…
