10 червня 2022 року, захищаючи нашу Батьківщину на східних рубежах, загинув земляк із села Хильківка Мусіївського старостинського округу Хорольської міської територіальної громади – Марусенко Валентин Васильович. Мешканці всього нашого краю зібралися на центральній площі, у середмісті Хорола, аби віддати шану загиблому воїну й розділити пекучий біль непоправної втрати з його рідними та близькими.
На окропленій сльозами площі з жалобними промовами до присутніх звернулися: начальник Лубенської районної військової адміністрації Сергій Сіряченко, голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко, Хорольський міський голова Сергій Волошин та начальник 1-го Лубенського районного ТЦК та СП, підполковник Дмитро Чернець. За упокій душі убитого солдата провів богослужіння настоятель Свято-Вознесенського храму села Мусіївка Кременчуцької єпархії Української православної церкви отець Степан.
Велелюдним коридором пошани, навколішки, зустріли героїчно загиблого бійця – солдата, старшого водія 1-го мотопіхотного відділення, 1-го мотопіхотного взводу, 1-ї мотопіхотної роти 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського у складі Сухопутних військ Збройних Сил України. Це вже сьоме прощання із загиблими на війні Героями з Хорольської громади після повномасштабного вторгнення російської армії на територію України.
Чи не в кожного наливалися слізьми очі й огортав серце біль і відчай через загублене рашистами ще одне життя молодої людини. Сильного, сміливого, працьовитого, добросовісного, пунктуального, привітного й порядного чоловіка, як відгукуються всі його односельці та знайомі, не стало в одну мить. У ту трагічну мить червневого спекотного дня, коли вогонь окупантів не залишив жодного шансу на життя… Валентин Васильович загинув унаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Покровське Донецької області. Потрапив під ворожий артилерійський обстріл і загинув через вогнепальне поранення, яке виявилося несумісним із життям.
Наш Герой загинув у 40-річному віці, відзначивши свою особисту ювілейну дату на фронті у колі бойових побратимів. Його любима мама Галина Іванівна, кохана дружина Алла Володимирівна, єдиний син Олександр, рідні брати не змогли його привітати і більше ніколи не зможуть. Герою вічно буде 40…
Життя Валентина було коротким, скромним, але за трудові досягнення він заслужено здобув авторитет і повагу серед колег і односельців. Народився й виріс у селі Хильківка. Тут закінчив загальноосвітню середню школу, потім у Хорольському міжрегіональному центрі здобув спеціальність «автослюсар», відслужив строкову службу в армії. Повернувся у рідне село і весь свій трудовий шлях минув у СВК «Хильківський» у галузі тваринництва, а згодом – на посаді водія автотранспортних засобів. Присягу на вірність державі й українському народові склав після того, як був мобілізований 1-м відділом Лубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Тепер же ми віддаємо найвищу шану, як славному Герою України, про посмертний подвиг якого ми будемо пам’ятати, берегти віками й передавати наступним поколінням. Його ім’я вписане золотими літерами у літопис новітньої історії України та вільного народу, за які він віддав найдорожче – власне життя. І хоч літо багате розмаїттям ароматних квітів й дивовижної зелені буйних трав, але зовсім не радує. Не радує, бо через воєнні злочини і люті звірства російських загарбників Україна втрачає найкращих. Все навкруги огортається смутком через пролиті криваві ріки, тому й тьмяніють барви літа, плаче навзрид душа від страшної біди, яку принесли російські нелюди. Руїни відбудуємо, відновимо, а от за найтяжчі – демографічні втрати, за кожну загублену душу ніколи не пробачимо.
На честь загиблого прозвучав салют почесної військової варти. Лицаря світла поховали на Хильківському цвинтарі, на рідній землі, де народився, де змалечку ходив босоніж. На тій землі, за яку він боровся до останнього свого подиху. Після прощальної процесії навіть небо не втримало сліз…
Вічна слава Герою! Герої не вмирають!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
