Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у строю нашої пам’яті, у серцях рідних, побратимів і вдячного народу. Їхні імена золотими літерами вписуються в новітню історію Хорольської громади та всієї України як символи незламного духу, мужності, відваги та самопожертви в ім'я держави та народу.
Знову чорним крилом скорботи огорнулася Хорольська громада. Знову війна принесла невимовний біль і непоправну втрату. Сонячні літні дні відступили перед важкими сминцевими хмарами, ніби сама небесна височінь оплакує Героїв, які відлітають у засвіти. Захищаючи Україну та право нашого народу жити на своїй землі, відійшов у вічність мужній Воїн, бойовий медик 2 мінометної батареї мотопіхотного батальйону 153 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, молодший сержант Лисюк Антон Юрійович – людина великого серця, незламної волі та відданості Батьківщині.
Знову чорним крилом скорботи огорнулася Хорольська громада. Знову війна принесла невимовний біль і непоправну втрату. Сонячні літні дні відступили перед дощовими хмарами, ніби сама небесна височінь оплакує Героїв, які відлітають у засвіти. Захищаючи Україну та право нашого народу жити на своїй землі, відійшов у вічність мешканець села Бовбасівка, мужній Воїн, бойовий медик 2 мінометної батареї мотопіхотного батальйону 153 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, молодший сержант Лисюк Антон Юрійович – людина великого серця, незламної волі та відданості Батьківщині.
Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. Хорольська громада знову опинилася перед болючою і невимовно тяжкою втратою – ще одне життя, віддане за Україну, обірвалося на полі бою, а душа нашого Захисника приєдналася до Небесного воїнства.
Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. З глибоким сумом і невимовним болем повідомляємо, що Хорольська громада знову зазнала непоправної втрати. Захищаючи територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України, смертю хоробрих поліг наш земляк, мешканець села Андріївка Андріївського старостату – Дмитро Сергійович Микитан.
Повномасштабна війна щодня розтинає українську землю глибокими кривавими ранами, вириваючи з життя найкращих синів і дочок нашого народу. У чорному полум’ї війни згасають людські долі, а в серцях рідних назавжди оселяються невимовний біль, тривога й виснажливе чекання. Для багатьох родин час завмер у страшній невідомості – між крихкою надією на диво і пекучим страхом почути звістку, від якої холоне душа. Довгі місяці пошуків, молитв і безсонних ночей стали важким хрестом для тих, чиї рідні зникли безвісти, захищаючи Україну від жорстокого рашистського ворога.
Повномасштабна війна щодня залишає криваві рани на українській землі, забираючи найкращих синів і дочок нашого народу. Для багатьох родин час зупинився у страшній невідомості – між надією та болем, між молитвами про диво і страхом почути найтяжчу звістку. Місяці очікування, пошуків і безсонних ночей стали нестерпним випробуванням для рідних Захисників, які зникли безвісти під час виконання бойових завдань.
Хорольська громада схиляє голови у глибокій скорботі та невимовній вдячності перед світлою пам’яттю мужнього Захисника України – Савченка Тараса Васильовича, якого Указом Президента України від 10 лютого 2026 року №107/2026 удостоєно високої державної нагороди – ордену «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Ридає матінка-земля вже не слізьми, а кривавими потоками рік… Чорнокрила війна безжально вириває з життя найкращих синів України, цвіт нації, тих, кому ще б жити, мріяти, кохати й творити гідне майбутнє рідної держави. Нестерпний біль і невимовна скорбота знову огорнули Хорольську громаду, а Україна втратила ще одного свого вірного Захисника, уродженця села Попівка Новоаврамівського старостату, юного Героя – Богдана Володимировича Шукліна.
Ридає матінка-земля вже не слізьми, а кривавими потоками рік… Чорнокрила війна безжально вириває з життя найкращих синів України, цвіт нації, тих, кому ще б жити, мріяти, кохати й творити гідне майбутнє рідної держави. Нестерпний біль і невимовна скорбота знову огорнули Хорольську громаду, а Україна втратила ще одного свого вірного Захисника, уродженця села Попівка Новоаврамівського старостату, юного Героя – Богдана Володимировича Шукліна.
