Є події, над якими не владний час. Є імена, які не можна забути. Є місця, де минуле говорить до нас мовчанням меморіалів і братських могил.
14 вересня Україна вшановує Воїнів танкових військ – Героїв сталевої сили, які там, де найважче, тримають удар, проривають оборону ворога й прикривають побратимів. Сьогодні 1664-й день повномасштабної війни. І всі ці дні українські танкісти ведуть свої бойові машини крізь вогонь найзапекліших боїв. За кожною тонною броні – людина. Її мужність, витримка, майстерність і готовність стояти за Україну до останнього.
Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.
Молодий віком, але великий духом. Таким був Воїн Ярослав Володимирович Бова, який гідно і з честю пройшов пекло повномасштабної війни майже з самого її початку. Уся Хорольська громада здригнулася від чергового невимовного горя: з фронтових рубежів надійшло офіційне сповіщення про загибель 28 липня 2026 року на Дніпропетровщині одного з кращих синів України.
День Повітряних Сил Збройних Сил України відзначається щороку у першу неділю серпня. Цьогоріч це свято припадає на 2 число. У цей день ми вшановуємо мужніх воїнів, які захищають повітряний простір держави, знищують ворожі ракети, дрони та літаки.
Війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Вона безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
05 липня ми дякуємо тим, завдяки кому можемо жити, працювати та бачити світанок. З Днем військ протиповітряної оборони Збройних Сил України! Ви – наш надійний щит, наші янголи-охоронці з металевими крилами та залізною витримкою. Щодня і щоночі, у неймовірній напрузі, ви першими приймаєте на себе удари ворожих ракет та безпілотників.
Щорічно, у першу неділю липня, Хорольська громада разом із співвітчизниками схиляє голови у повазі та гордості перед тими, хто тримає морські рубежі нашої держави. Цьогоріч 5 липня ми вітаємо з професійним святом – Днем Військово-Морських Сил Збройних Сил України усіх причетних моряків і ветеранів!
Щорічно у першу суботу липня світ відзначає Міжнародний день кооперації – свято людей, які об’єдналися заради спільного успіху, взаємодопомоги та розвитку. Для нашої Хорольської громади кооперативний рух – це не просто частина економіки. Це багаторічні традиції, робочі місця, забезпечення жителів громади необхідними товарами та послугами, а головне – це люди, які сумлінно працювали та продовжують трудитися заради добробуту хорольчан.
