Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. З глибоким сумом і невимовним болем повідомляємо, що Хорольська громада знову зазнала непоправної втрати. Захищаючи територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України, смертю хоробрих поліг наш земляк, мешканець села Андріївка Андріївського старостату – Дмитро Сергійович Микитан.
Повномасштабна війна щодня залишає криваві рани на українській землі, забираючи найкращих синів і дочок нашого народу. Для багатьох родин час зупинився у страшній невідомості – між надією та болем, між молитвами про диво і страхом почути найтяжчу звістку. Місяці очікування, пошуків і безсонних ночей стали нестерпним випробуванням для рідних Захисників, які зникли безвісти під час виконання бойових завдань.
У вічність крізь полумʼя війни: героїчно загинув Воїн спецпризначення з міста Хорола Сергій Шевченко
Коли весь світ навколо розквітає буйним цвітом, у ці прекрасні, наче огорнуті теплим сонцем весняні дні, Хорольську громаду сколихнула крижана, чорна, невимовно болюча звістка. Війна поглинає у свій чорний морок всі барви природи й усього живого. Вона безжально і підступно забрала життя нашого земляка, мужнього Захисника України – Сергія Андрійовича Шевченка.
У п’ятницю, 15 травня, у місті Києві оголошено День жалоби за загиблими внаслідок масованої російської атаки у ніч на 14 травня. Чорна ніч, сповнена вибухів, болю та людського відчаю, забрала життя 24 мирних мешканців столиці, серед яких – троє невинних дітей. Ще 48 людей зазнали поранень, серед постраждалих – двоє дітей.
Травневі дні на тринадцятому році жорстокої, виснажливої російсько-української війни, осяяні погожим теплом весни, що мало б нести життя і відродження. Натомість вони приносять у Хорольську громаду гіркі, невимовно болючі звістки, від яких холоне кров і крається серце. Одна за одною фронтові вістки чорним крилом торкаються домівок, несучи тишу втрати, що важча за будь-які слова. За результатами ДНК-експертизи встановлено загибель нашого земляка – Пилипенка Романа Володимировича, 19 грудня 1981 року народження, уродженця села Кривці Ялосовецького старостату.
Ридає матінка-земля вже не слізьми, а кривавими потоками рік… Чорнокрила війна безжально вириває з життя найкращих синів України, цвіт нації, тих, кому ще б жити, мріяти, кохати й творити гідне майбутнє рідної держави. Нестерпний біль і невимовна скорбота знову огорнули Хорольську громаду, а Україна втратила ще одного свого вірного Захисника, уродженця села Попівка Новоаврамівського старостату, юного Героя – Богдана Володимировича Шукліна.
Білим цвітом, що тихо облітає з дерев, і першим теплом весняного сонця Хорольщина зустрічає свого полеглого Захисника – Владислава Олеговича Олійніченка. Йому назавжди лише двадцять… Вік, у якому тільки починають будувати мрії, тільки починається пізнання світу й доросле життя. Він же віддав своє життя за свободу рідної землі, за Україну, за кожного з нас.
Жахлива трагедія на Полтавщині 05 травня 2026 року, про яку не можна мовчати! Світ повинен зупинити країну-терориста, яка з болот бʼє балістикою та ударними БПлА по об’єктах промисловості, цивільному населенню і вбиває наших людей! Обірвані життя мирних мешканців, дітей, зруйновані долі, зруйновані вщент обʼєкти інфраструктури, невимовний біль для родин і близьких, залякані люди, мільйони людей – одним кровожерливим диктатором рф і його союзниками.
Не встигає висихати рясно окроплена сльозами площа Тараса Шевченка у середмісті Хорола, де громада знову і знову схиляється в скорботі перед світлою пам’яттю своїх мужніх синів, вірних Захисників України. Ще одна болюча звістка чорним крилом торкнулася серця Хорольщини. Через півтора року невідомості, довгих молитов і болісного чекання, «на щиті» повертається додому Герой – Віктор Юрійович Гуменний.
Ще одна болюча звістка чорним крилом торкнулася Хорольської громади. Ще одне серце, сповнене любові до рідної землі, перестало битися заради нашого мирного завтра. Білим соколом злетів у небесну даль, поповнивши лави Небесного війська, мужній захисник України, вірний син своєї Батьківщини – Олександр Іванович Кузнецов.
Хорольська громада знову в глибокій жалобі. Війна забирає найкращих – тих, хто мав «золоті руки», добре серце та невичерпну відданість рідній землі. Війна не просто безпощадно вбиває, вона руйнує і морально ламає навіть тих, хто здається сильним, міцним і незламним. Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого земляка, вірного сина України – Євгенія Вікторовича Яненка.
