Щороку 23 серпня Хорольська громада разом зі всією Україною відзначає День Державного Прапора – свято, що об’єднує мільйони українців навколо нашого спільного символу свободи, державності та незламності. 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор як Державний Прапор України. А з 2004 року відповідно до Указу Президента України щорічно 23 серпня відзначається День Державного Прапора.
Шановні пасічники Хорольщини!
19 серпня відзначається свято людей, які присвятили своє життя дивовижному та благородному ремеслу – День пасічника!
Бути бджолярем – це особливий стан душі, що вимагає безмежного терпіння, мудрості, важкої щоденної праці та щирої любові до рідної землі. Завдяки вашим невтомним рукам ми маємо на столах цей цілющий, сонячний дар природи.
Є люди, чия смерть – це не просто особиста втрата для родини. Це втрата цілої епохи. 9 серпня 2026 року земляцтво Хорольщини схилило голови в глибокій скорботі. На 79-му році життя перестало битися золоте серце Почесного громадянина міста Хорола, митрофорного протоієрея, настоятеля храму святих апостолів Петра і Павла Полтавської єпархії ПЦУ, письменника, публіциста, поета, художника, композитора, педагога, депутата кількох скликань Хорольської міської ради – Василя Васильовича Симулика.
Хорольська міська територіальна громада з глибоким сумом сповіщає про непоправну втрату. Відійшов у вічність ветеран освіти, мудрий наставник, науковець, громадський діяч, інтелігент, людина високої культури, честі й беззаперечного авторитету – Леонід Петрович Діхтярь. Його земний шлях завершився, але назавжди залишиться у пам'яті тих, кому пощастило працювати поруч, навчатися у нього, переймати його життєву мудрість, досвід і безмежну відданість своїй справі. У літописі Хорольщини та на сторінках свого життєпису Леонід Петрович залишив яскравий слід добрих справ, чесного служіння людям, освіті та рідному краю.
У кожної громади є люди, які своєю щоденною працею, професіоналізмом і людяністю формують її добру славу. Саме такі особистості стають прикладом відданості обраній справі, невтомного служіння людям і незламного прагнення до професійного розвитку. Серед них – лікар-хірург, завідувач хірургічного відділення КНП «Хорольська міська лікарня», депутат Хорольської міської ради VIII скликання – Віталій Володимирович Цілюрик.
Є люди, чия присутність стає невід'ємною частиною життя громади. Вони не шукають гучних слів чи визнання, а просто щодня творять добро, підтримують інших, працюють чесно і самовіддано. Коли такі люди відходять у вічність, здається, що світ стає тихішим, а людських сердець торкається невимовний біль. Хорольська міська територіальна громада з глибоким сумом сприйняла звістку про непоправну втрату. Після тривалої тяжкої хвороби на 61-му році життя відійшов у засвіти Василь Іванович Лантух – людина великої душі, мудрий керівник, успішний підприємець, благодійник і справжній професіонал своєї справи, який залишив по собі не лише вагомі здобутки, а й світлу пам'ять у серцях багатьох людей.
Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. Хорольська громада знову опинилася перед болючою і невимовно тяжкою втратою – ще одне життя, віддане за Україну, обірвалося на полі бою, а душа нашого Захисника приєдналася до Небесного воїнства.
Коли земля вбирається у найкращі шати весни, а сади тонуть в опалому білосніжному цвіті й теплий травневий вітер приносить запах нового життя, Хорольську громаду пронизала страшна звістка, від якої стискається серце і холоне душа. Безжальна війна, яка щодня випробовує Україну на міцність, забрала ще одного вірного сина своєї землі, мужнього Захисника – Героя Сергія Андрійовича Шевченка.
Небайдужість – це не просто слово. Це щоденний вибір діяти, підтримувати і творити добро там, де ти живеш. Саме така щира небайдужість до рідної громади проявляється у справах приватного підприємця Остапенка Івана Миколайовича.
Немов білим журавлиним ключем, що розтинає небесну блакить, повертаються у рідний Хорольський край Захисники – ті, хто віддав найдорожче за свободу Батьківщини. Вони йдуть у вічність тихим кроком безсмертя, але назавжди залишаються у серцях живих. У переддень Великодніх свят, під скорботні звуки церковних передзвонів, Хорольська громада провела в останню путь ще одного з найкращих синів України – Ігоря Івановича Зайця.
