У строю нацгвардійців на одного Воїна, на жаль, стало менше. 21 серпня 2024 року Хорольську громаду облетіла трагічна чорна звістка про передчасну смерть військовослужбовця. За трагічних обставин під час ДТП у місті Києві, проходячи лікування після отриманих множинних поранень на полі бою, загинув наш земляк з села Березняки – Станіслав Миколайович Кірюшкін.

У п’ятницю, 23 серпня, велелюдна громада Хорольщини та військові Національної Гвардії України на вколішки зустрічали «живим коридором» слави домовину з тілом Воїна. На площі Великого Кобзаря, національного генія і пророка у День Державного Прапора майорів наш головний національний символ над бездиханним тілом ще одного борця за українську державність та волю українського народу.

Зі словами щирої скорботи та смутку до рідних та мешканців громади звернулися: секретар міської ради Юлія Бойко, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів Валентин Місніченко, депутат Хорольської міської ради Ольга Бабич, староста Покровськобагачанського старостату Ганна Костюк та полковник НГУ. Богослужіння за упокій душі новопреставленого солдата Станіслава на площі скорботи, біля дому та на цвинтарі в с.Березняки провів настоятель Свято-Вознесенського храму в с.Мусіївка Кременчуцької єпархії УПЦ – отець Степан Потюк.

Ведучі жалобного церемоніалу Оксана та Микола Левіни розповіли про особисте життя Воїна, його трудові здобутки та пройдені тернисті шляхи бойової слави.

Станіслав Миколайович Корюшкін народився 16 червня 1977 року в м.Бобринець Кропивницького району Кіровоградської області. Атестат про повну загальну середню освіту здобув у Бобринецькій загальноосвітній школі. Любив працю на землі й тягнувся до справи хліборобів, тож обрав відповідну професію. У Бобринецькому професійно-технічному училищі захистив диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Агрономія».

В особистому житті не склалося ні з першоюдружиною Таїсією, ні з другою – Аллою. Втім сенсом його життя був син Олександр (2002 р.н.), для якого трудився і старався дати головне, а головне – батьківську підтримку і любов.

Упродовж 1996-1998 років проходив військову строкову службу у лавах прикордонних військ в м.Луцьк Волинської області. Після демобілізації з армії повернувся у село Шершнівку Лубенського району, де проживали мама з вітчимом. У цьому селі розпочав свою трудову діяльність. Першим записом у трудовій книжці була посада тракториста у базовому сільськогосподарському підприємстві. Згодом переїхав у село Березняки на Хорольщині, де трудився водієм великогабаритного транспорту у ВСК «1 Травня». Деякий час мешкав у місті Лубни і там працював водієм у різних приватних фірмах. Останній час, звідки був мобілізований, займався автослюсарною справою у приватному СТО. Був трудолюбивим, відповідальним, товариським, доброзичливим. При всій своїй скромності добре знався у техніці, багатьом допомагав з ремонтом автотранспортних засобів. Мав золоті руки, ніколи не цурався важкої роботи і був готовий прийти на допомогу всім, хто того потребував. Мріяв про власне авто, яке планував придбати після завершення військової служби. Та на жаль, всі плани зруйнувалися в одну фатальну мить.

Станіслав Миколайович був призваний по мобілізації 26 липня 2022 року Лубенським РТЦК та СП. Після навчання в місті Кременчуку, в жовтні 2022 року потрапив на найзапекліші лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони Запорізького напрямку. Військова частина спочатку базувалася у селі Новоселівка Вільнянського району Запорізької області, а вже більш криваві бої точилися поблизу села Урожайне у Токмацькій міській громаді Пологівського району Запорізької області. Ту Станіслав Миколайович отримав множинні мінно-осколкові поранення. Окупанти пошматували тіло нашого Захисника, понівечивши обличчя, поранивши грудну клітку, легені, праву ногу, праве плече, завдавши черепно-мозкову травму, струс головного мозку, контузію. Солдат прощався з життям, але через кілька днів бійця вдалося доставити до стабілізаційного пункту у вкрай тяжкому й виснаженому стані. Проходив довготривале лікування у КНП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» Дніпропетровської обласної ради в м.Дніпро, у лікарні (з поліклінікою) ДУ «Територіальне медичне об’єднання МВС України» у м.Тернопіль, а згодом – у госпіталі МВС м.Київ.

Герої сучасності повторюють долю предків, які боронили рідну землю. Невблаганною і непередбачуваною буває доля Захисників, життя яких обривається за різних трагічних обставин. Станіслав Кірюшкін пройшов нелегкий воїнський шлях і 19 серпня 2024 року завершився відлік його віку в цьому земному житті.

Хорольська громада в глибокій скорботі, бо кожен Воїн заслужив на те, щоб жити вічно у людських серцях і пам’яті. Висловлюємо щирі співчуття рідним нацгвардійця: мамі – Валентині Володимирівні Лагодинській, сину – Олександру Станіславовичу Кірюшкіну, внуку – Івану Кірюшкіну, вітчиму – Григорію Миколайовичу Лагодинському, брату – Євгенію Григоровичу Лагодинському, невісткам – Олені Григорівні Лагодинській, Олександрі Кірюшкіній, племінникам – Костянтину, Яні, Ростиславу і Олександру, всім близьким, товаришам, колегам, односельцям, побратимам по військовій службі в лавах НГУ та тим, хто берегтиме світлі спогади про Воїна Станіслава.

Поховали Станіслава Миколайовича Кірюшкіна на цвинтарі в с.Березняки, де покоїться його друг і наставник, полеглий в бою за Україну – священнослужитель Олексій Миколайович Стогній.

Подвиг Станіслава не буде забутий! Пам’ятатимемо ми і пам’ятатимуть майбутні покоління українців, за яких воював Захисник.

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ