Кожен новий день наближення до перемоги переповнюється гіркотою втрат. У небесному строю великого воїнства Захисників України постав ще один Герой з Хорольщини, взірець гідності та мужності – Валентин Вікторович Голуб. У день прощання із полеглим Героєм ридало небо, від суму рвалося надвоє…

Пам’ять про його безцінний подвиг житиме вічно, а його ім’я гідне того, аби бути вписаним золотими літерами в новітню історію України. Чорна звістка про його смерть від отриманих тяжких поранень вранці 9 листопада шокувала рідних, близьких, мешканців Хорольської громади та колег по роботі. Усім, хто знав Валентина, важко повірити в цю прикру і невимовно сумну трагедію. Біль від тяжкої втрати не можна осягнути, адже саме на таких Воїнах, як Валентин, – титанах української армії зі справжнім чоловічим сталевим характером, тримається вся Україна.

Попрощалися з полеглим Героєм на площі Великого Кобзаря 12 листопада, зустрічаючи траурний кортеж з домовиною навколішки та кладучи до його ніг оберемки живих квітів. З жалобними промовами звернулися до рідних та громади голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко, секретар міської ради Юлія Бойко та начальник 1-го відділення Лубенського РТЦК та СП, майор Сергій Майба. Заупокійну літію за упокоєння душі новопреставленого солдата Валентина та чин похорону провів Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей, отець Іван Сушінець. На цвинтарі командування 77-ої ОМБр передало дружині Героя Олені Голуб почесну нагороду посмертно – нагрудний хрест «За вірність присязі» та орденську книжку.

Валентин Вікторович народився 24 січня 1977 року в селі Вишняки. Тут закінчив загальноосвітню школу і, маючи високі морально-вольові та фізичні якості, вступив до Національного Університету фізичного виховання і спорту в місті Києві.У 1998 році успішно захистив диплом за спеціальністю «Фізична культура і спорт» та здобув кваліфікацію вчителя фізичної культури та тренера велосипедного спорту. Після здобуття вищої освіти працював за фахом на базі місцевого базового сільськогосподарського підприємства тренером футбольної команди. У 2000 році зустрів справжнє і щире кохання свого життя – хорольську красуню Олену. Невдовзі запропонував руку і серце своїй нареченій, а 2001 рік подарував щасливій подружній парі донечку Анастасію. Валентин неймовірно і до безтями любив своїх дівчаток, був взірцевим сім’янином, надійним, чуйним, турботливим чоловіком і батьком. Високий авторитет здобув і в трудовій діяльності. У березні 2001 року розпочав кар’єру на ПрАТ «Хорольський механічний завод». Мав високі професійні здобутки, освоївши професію слюсаря механоскладальних робіт ІІІ розряду на інструментальній дільниці. Своєю багаторічною нелегкою працею Валентин Вікторович зробив величезний вклад у розвиток виробництва провідного машинобудівельного підприємтва України. За високу професійну майстерність, наполегливу та самовіддану працю багаторазово нагороджувався почесними грамотами та відзнаками різних рівнів. Отримував матеріальні заохочення від адміністрації підприємства. Паралельно з роботою захоплювався спортом і був відмінним гравцем у заводській футбольній команді «Металіст».

Пройшов гідний шлях бойової звитяги в зоні АТО. З 20.01.2015 по 25.03.2016 проходив військову службу у складі 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Як учасник АТО, Валентин був включений у групу оперативного реагування, тому був призваний по мобілізації на період воєнного стану в перші ж дні повномасштабної російсько-української війни. 25 лютого 2022 року Валентин свідомо і без вагань відправився на фронт захищати Батьківщину, громаду, рідних та сім’ю. Воював у складі 81-ої окремої аеромобільної бригади у складі ДШВ. Починав бойовий шлях з околиць міста Гуляйполе Запорізької області, обороняв Сіверськ, Бахмут. У складі 5-ої окремої штурмової Київської бригади звільняв від російських окупантів місто Ізюм на Харківщині. Згодом пройшов навчання у Житомирі і отримав військове звання старшого сержанта. З 30 березня 2023 року на посаді командира зенітного ракетного відділення головного сержанта взводу 77-ої окремої аеромобільної бригади став на оборону міста-фортеці Бахмута, зайнявши позиції опорного пункту на стратегічно важливій лінії оборони поблизу н.п. Часів Яр. Ці позиції він тримав немислимою ціною, докладаючи надзусиль і гідно даючи відсіч противнику.

На кітелі Валентина Вікторовича назавжди залишаться бойові нагороди і ордена, як свідчення його високої воїнської честі та героїчного подвигу. За високу мужність та патріотизм, сумлінне виконання службових обов’язків по захисту суверенітету та територіальної цілісності України його нагороджено відзнакою «Хрест розвідника» 131-го розвідувального батальйону,  медаллю «За відвагу», відзнакою Міністра оборони України «За зразкову службу» та іншими почесними відзнаками та нагрудними знаками.

Старший сержант, головний сержант – командир 1-го зенітного ракетного відділення 3-го зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї (в/ч А4355) 77-ої окремої аеромобільної бригади – військового з'єднання у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ помер у КНП «Хмельницька міська лікарня» внаслідок отриманих вогнепально-осколкових поранень. Трагедія сталася поблизу міста Часів Яр Донецької області близько 7:30 год під час артилерійського обстрілу противника. Захисник був доставлений до стабілізаційного пункту, а згодом евакуйований для подальшого лікування у комунальний заклад «Новомосковська центральна міська лікарня» Дніпропетровської обласної ради. 29 жовтня був переведений в Хмельницьку міську лікарню, де він продовжував боротися за життя. На жаль, дива не сталося і смерть прийняла вольового, незламного, справжнього бійця в свої холодні обійми… Ушкодження внаслідок військових дій від вибухів і уламків виявилися несумісними з життям.

Ми всі розділяємо скорботу, схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя Валентина та глибоко співчуваємо згорьованій родині: мамі й татові – Галині Василівні та Віктору Володимировичу Голубам, дружині – Олені Миколаївні Голуб, доньці – Анастасії Валентинівні Голуб, зятю – Нікіті Свірбутовичу, сестрі –Аллі Вікторівні Лєхман, племінниці – Діані Вікторівні Лєхман, свояку та невістці – Євгену Миколайовичу та Аліні Віталіївні Жорняк, племіннику Антону Євгеновичу Жорняк, усім рідним, близьким, друзям, колегам та бойовим побратимам.

У кожному подиху, у кожному ударі серця українця житиме вічна пам'ять про ці страшні для України події, про наших мужніх Героїв, які віддали своє життя у кровопролитних боях за рідну землю. Доземний уклін та щира вдячність полеглому Герою Валентину за мужність, відданість військовій присязі та українському народові! Пишаючись, пам’ятатимемо вічно!

Автор: Ірина ГРИГОРАШ

Фото: Ірина ГРИГОРАШ, Крістіна СУХОРУК