Війна щодня залишає глибокі, невиліковні рани в самому серці українського народу. Вона забирає найкращих, цвіт нашої нації, тих, хто став щитом на захисті рідної землі. Та найважче, найстрашніше випробування для люблячих сердець – це бездонне темне провалля невідомості. Це той пекучий вогонь, який роками тримає рідних між крихкою надією та глухим відчаєм, коли кожен телефонний дзвінок змушує стискатися душу.
Війна щодня залишає глибокі рани в серці українського народу. Найважче випробування – це невідомість, яка роками тримає рідних між надією та відчаєм. На жаль, ще одна історія очікування завершилася страшною звісткою. Хорольська громада з болем повідомляє про загибель мужнього Захисника України, уродженця села Садове Вишневого старостинського округу – Валентина Миколайовича Пильченка (14.07.1986 р.н.), який віддав своє життя за свободу та незалежність рідної держави.
Знову чорним крилом скорботи огорнулася Хорольська громада. Знову війна принесла невимовний біль і непоправну втрату. Сонячні літні дні відступили перед важкими сминцевими хмарами, ніби сама небесна височінь оплакує Героїв, які відлітають у засвіти. Захищаючи Україну та право нашого народу жити на своїй землі, відійшов у вічність мужній Воїн, бойовий медик 2 мінометної батареї мотопіхотного батальйону 153 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, молодший сержант Лисюк Антон Юрійович – людина великого серця, незламної волі та відданості Батьківщині.
Знову чорним крилом скорботи огорнулася Хорольська громада. Знову війна принесла невимовний біль і непоправну втрату. Сонячні літні дні відступили перед дощовими хмарами, ніби сама небесна височінь оплакує Героїв, які відлітають у засвіти. Захищаючи Україну та право нашого народу жити на своїй землі, відійшов у вічність мешканець села Бовбасівка, мужній Воїн, бойовий медик 2 мінометної батареї мотопіхотного батальйону 153 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, молодший сержант Лисюк Антон Юрійович – людина великого серця, незламної волі та відданості Батьківщині.
Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. Хорольська громада знову опинилася перед болючою і невимовно тяжкою втратою – ще одне життя, віддане за Україну, обірвалося на полі бою, а душа нашого Захисника приєдналася до Небесного воїнства.
Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. З глибоким сумом і невимовним болем повідомляємо, що Хорольська громада знову зазнала непоправної втрати. Захищаючи територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України, смертю хоробрих поліг наш земляк, мешканець села Андріївка Андріївського старостату – Дмитро Сергійович Микитан.
Коли земля вбирається у найкращі шати весни, а сади тонуть в опалому білосніжному цвіті й теплий травневий вітер приносить запах нового життя, Хорольську громаду пронизала страшна звістка, від якої стискається серце і холоне душа. Безжальна війна, яка щодня випробовує Україну на міцність, забрала ще одного вірного сина своєї землі, мужнього Захисника – Героя Сергія Андрійовича Шевченка.
У вічність крізь полумʼя війни: героїчно загинув Воїн спецпризначення з міста Хорола Сергій Шевченко
Коли весь світ навколо розквітає буйним цвітом, у ці прекрасні, наче огорнуті теплим сонцем весняні дні, Хорольську громаду сколихнула крижана, чорна, невимовно болюча звістка. Війна поглинає у свій чорний морок всі барви природи й усього живого. Вона безжально і підступно забрала життя нашого земляка, мужнього Захисника України – Сергія Андрійовича Шевченка.
Травневі дні на тринадцятому році жорстокої, виснажливої російсько-української війни, осяяні погожим теплом весни, що мало б нести життя і відродження. Натомість вони приносять у Хорольську громаду гіркі, невимовно болючі звістки, від яких холоне кров і крається серце. Одна за одною фронтові вістки чорним крилом торкаються домівок, несучи тишу втрати, що важча за будь-які слова. За результатами ДНК-експертизи встановлено загибель нашого земляка – Пилипенка Романа Володимировича, 19 грудня 1981 року народження, уродженця села Кривці Ялосовецького старостату.
Травневі дні на тринадцятому році жорстокої, виснажливої російсько-української війни, осяяні погожим теплом весни, що мало б нести життя і відродження. Натомість вони приносять у Хорольську громаду гіркі, невимовно болючі звістки, від яких холоне кров і крається серце. Одна за одною фронтові вістки чорним крилом торкаються домівок, несучи тишу втрати, що важча за будь-які слова. За результатами ДНК-експертизи встановлено загибель нашого земляка – Пилипенка Романа Володимировича, 19 грудня 1981 року народження, уродженця села Кривці Ялосовецького старостату.
