У визвольній боротьбі за Україну Хорольська громада втратила вже 25 найкращих своїх земляків. З одним із загиблих захисників попрощалися хорольці 29 жовтня на площі геніального пророка, національного героя і символа України Тараса Шевченка. Війна забирає найкращих, хто без вагань і роздумів у перших рядах могутньої армії стає на захист рідної країни, землі і народу. Саме таким був наш земляк, уродженець села Грушине Новоаврамівського старостинського округу Левченко Микола Анатолійович.
Народився Герой сучасності 9 травня 1990 року в сім’ї сільських трудівників – тракториста Левченка Анатолія Григоровича та доярки Левченко Ганни Юріївни. Після закінчення Грушинської школи був призваний на строкову військову службу до лав ЗСУ. Після демобілізації з армії працював водієм у базовому фермерському господарстві. Завжди і в усьому рівнявся на старшого брата Романа, який був для Миколи взірцем і наставником. Ще в 2014 році, коли брату прийшла повістка з військкомату боронити Батьківщину в зоні АТО, менший брат без вагань прийняв для себе рішення слідувать за рідною людиною. Після повномасштабного віроломного вторгнення російської орди в Україну старшого брата призвали за мобілізацією боронити Україну. І знову менший брат не вагався. Зібрав речі, узяв військовий квиток і 8 березня прибув до першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП. Знову рушив дорогою за братом на східні рубежі держави. Дорогою знайомими небезпечними маршрутами Донбасу, яка стала крайнім пунктом прибуття у вічність…
Роман і Микола Левченки – це приклад братерської взаємопідтримки і єдності, благородства, готовності пліч-о-пліч стояти на захисті рідних і Батьківщини. Батьки гідно виховали своїх трьох синів, зростили справжніх чоловіків і патріотів. Мама давно відійшла в засвіти, а батько навіки попрощався з найменшим сином Колею, убиваючись горем і оплакуючи домовину з бездиханним тілом рідної дитини. У старшого брата розривається душа від болю і мучать докори сумління, що не вберіг, не зарадив, не відвернув біду і втратив вірне плече дорогої людини. І таке страшне лихо принесла сусідня країна-терорист мільйонам українців, яким не буде прощення віками…
Молоде життя 32-річного воїна обірвала ворожа армія окупантів, з якими він мужньо і відважно боровся ще з початку антитерористичної операції на Донбасі. Запеклий бій з російським агресором 24 жовтня 2022 року поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області став останнім для солдата. У ході бою з переважаючими силами противника, Микола Анатолійович отримав поранення не сумісні з життям. Ворожий танк обстріляв позицію піхотинців, не залишивши жодного шансу вижить.
Стрілець-помічник гранатометника 1 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського залишався вірним військовій присязі до останнього подиху. Його ратний подвиг став прикладом справжнього Героїзму, який навіки увійде в історію України.
29 жовтня став жалобним днем для усієї Хорольської громади. Попрощалися з Миколою найближчі люди – батько Анатолій Григорович, старший брат Роман, середні брат Іван, невістки Наталія і Валентина, племінники Олександр і Вікторія, а також багатолюдна громада, яка прийшла віддати останню шану захиснику. Висловили рідним і близьким щирі співчуття секретар міської ради Юлія Бойко та заступник начальника першого відділення Лубенського районного ТЦК та СП, майор Олександр Главацьких. Зі всіма військовими почестями і за християнськими канонами поховали воїна на кладовищі в рідному селі Грушине. За упокій душі убитого солдата провів богослужіння протоієрей Василь Ліпший Петро-Павлівського храму Полтавської єпархії Православної Церкви України.
Низький уклін рідним і близьким! Розділяємо з Вами пекучу біль втрати. Дякуємо й доземно вклоняємося нашому Герою, який тепер високо й далеко тримає небо над нами і нашими дітьми!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
