Іменник отримав вітання не лише в родинному колі. З ювілеєм його привітали міський голова Сергій Волошина та заступник міського голови Валентин Місніченко. Ювіляру вручили Почесну Грамоту начальника Лубенської районної військової адміністрації та солодкий подарунок.

Олександр Порфирович народився у невеличкому селі Лагодівка у 26 червня 1939 року.  Пережив лихоліття війни та в 5 років втратив батька, який загинув у 1943 році у ході Другої світової війни.

Навчався у Новоіванівській ЗОШ у 1953 році закінчивши сім класів та пішов працювати трактористом у місцевому колгоспі. Звідти його направили  на навчання до СПТУ, де він отримав робітничу спеціальність.

Отримавши професію восени 58 року юний хлопець вступив до армійських лав. Служити довелося на холодних і безкраїх сибірський просторах.

Після демобілізації у 1961 році  приступив до праці й паралельно продовжив навчання. Почав працювати в РайДУ трактористом. Швидко завоював авторитет за свою відповідальність, тож був призначений на посаду майстра. Далі працював у Міжколгоспній шляхобудівній організації, а пізніше став у ній старшим прорабом. У 1972 році був призначений на посаду керівника дорожнього будівничого управління. Заочно отримав вищу освіту у Харьківському автодорожньому інституті. 

У любій серці організації чоловік пропрацював до 1997 року. Майже до кожного шляху Олександр Порфирович докладав чимало зусиль і плідно, самовіддано працював. Із особливим блиском у очах згадує часи, коли, на місці непроїзної у вологу пору ґрунтовки виростав мощений шлях завдяки злагодженій праці колективу організації.  У 75-річному віці закінчив трудовий шлях у нафтовій компанії, яка розбудовувала мережу АЗС в 16 районах Полтавського регіону.

Олександра Порфировича неодноразово обирали депутатом міської та обласної рад. У кожному своєму рішенні він не поступався життєвим принципам правди і справедливості. Завдяки його активності у місті Хоролі по вул.Незалежності, 29 з’явилася п’ятиповерхівка, яка забезпечила власним житлом понад три десятки родин працівників ДСУ.

Разом із дружиною створили міцну сім’ю. На жаль після смерті дружини живе самотньо. Має сина та доньку, яка проживає поряд з ним та опікується ним із трепетом та турботою. Найбільшим захопленням чоловіка стало домашнє господарство  зокрема землеробство.

Дякуємо Олександру Порфировичу за багаторічну сумлінну працю на користь рідного міста, бажаємо сил і здоров’я, затишку та теплоти, щоб кожен прожитий день був сонячним і привітним! Нехай Ваше життя завжди буде наповнене невичерпною енергією, оптимізмом, повагою та підтримкою рідних, друзів і  близьких!