З 20 лютого 2014 року розпочався відлік нової історичної ери, коли країна-агресор посягнула на території України і стала найбільшим порушником міжнародного права у ХХІ столітті. 24 лютого 2022 року російсько-українська війна стала відчутною для кожного українця, коли країна-терорист посилила ескалацію збройного конфлікту під ганебною назвою «СВО» і тотальна війна досягнула глобального масштабу. Увесь цивілізований світ потерпає від агресора, а найстрашнішим наслідком війни є втрата невинних людей.
Все більше приходить чорних звісток про загибель наших славних Воїнів-захисників, які вступили в нерівний бій з окупантами. Ці імена ми зобов’язані шанувати, пам’ятати і берегти в серцях, як хоробрих і відважних борців-визволителів.
У Хорольську громаду днями прийшла ще одна трагічна звістка про полеглого Героя, який відважно боровся із путінською машиною смерті. За результатами ДНК-експертизи, майже через пів року після загибелі, рідні отримали шокуюче й трагічне сповіщення про загибель мешканця села Шишаки Клепачівського старостату – Ігоря Вікторовича Гордієнка (16.02.1986 р.н.).
Молодший сержант, заступник командира бойової машини, навідник-оператор механізованого відділення 115-ої окремої механізованої бригади у складі 10-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ під псевдо «Гошик» загинув 7 вересня 2024 року. У пекельному вогні війни поліг смертю хоробрих 38-річний молодий танкіст, виконуючи бойове завдання по виявленню та знищенню сил противника неподалік н.п. Макіївка Сватівського р-ну Луганської обл. Лише після проведення ДНК-експертизи тіло Захисника ідентифіковано та повернуто на рідну Хорольщину для гідного поховання. Ігор став 115-м Захисником з Хорольського краю у мартирологу полеглих Героїв-земляків, чиї імена навічно закарбовані в історії визвольної боротьби.
Вся Хорольська громада в глибокій жалобі співчуває родині полеглого Героя: сину – Максиму (2015 р.н.), дідусю – Олексію Трохимовичу Толоку, бабусі – Надії Степанівні Толок, батькові – Віктору Миколайовичу Педьку, дружині – Нані-Шіхіні Володимирівні Гордієнко, тещі – Ніні Степанівні Гвоздік, своячці – Тамарі Володимирівні Гвоздік, тітці – Раїсі Олексіївні Мусієнко, двоюрідним сестрам – Ірині Сергіївні Мусієнко та Руслані Сергіївні Мусієнко, другу дитинства – Юрію Миколайовичу Гузику, друзям, однокласникам, односельцям, бойовому братерству і всім тим, для кого безповоротна і непоправна втрата стала потрясінням і трагедією на все життя, а повага і світла пам'ять про Ігоря житимуть вічно.
Про точні дату та час прощання зі славетним бійцем Ігорем Гордієнком на площі біля пам’ятника Т.Г.Шевченку в м.Хорол та поховання в с.Клепачі буде повідомлено додатково, після повернення Воїна додому «на щиті».
Ігор був відданим сином своєї Батьківщини, який добровільно долучився до лав української армії для захисту від масованої навали окупантів. Його мужність, відвага та самопожертва стали прикладом для всіх нас, а головне – символом відданості, героїзму, волі та незламного духу нашої нації. Герої не вмирають. Доземний уклін та безмежна вдячність за захист нашому славному Герою Ігорю!
