Нашого земляка-військовослужбовця Красножона Олега Григоровича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Про це стало відомо з Указу Президента України №395/2022 від 6 червня 2022 року: http://bit.ly/3iB1bru. Високу державну нагороду кавалера ордена урочисто вручено його рідній сестрі – Дорошенко Лесі Григорівні.
Церемонія вручення нагрудного знаку та посвідчення відбулася 2 грудня перед початком пленарного засідання 35 позачергової сесії Хорольської міської ради за участі начальника Лубенської районної військової адміністрації Сергія Сіряченка, міського голови Сергія Волошина, підполковника, начальника першого відділу Лубенського РТЦК та СП Дмитра Чернеця, депутатів обласної та міської ради.
Старший сержант, розвідник-радіотелефоніст 131-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ України героїчно загинув 16 травня 2022 року. Звитяжно боронив територіальну цілісність та суверенітет держави в запеклому бою під населеним пунктом Левадне Токмацького району Запорізької області. Внаслідок отриманих поренень, несумісних із життям, серце вірного сина України навічно зупинилося. Життя Олега Григоровича промайнуло і згасло наче свічка, але світла пам’ять про нього вічно житиме в наших серцях.
Народився славний нащадок козацького роду на велике православне свято Різдва Христового 7 січня 1973 року в місті Донецьку. Коли ще був маленьким, то батьки поїхали працювати в Росію в засніжені далі Сибіру. Маленького хлопчика виховували рідні дідусь і бабуся, з якими він довгий час проживав у селі Андріївці. Тут він ходив до школи, а згодом був призваний на військову службу до лав радянської армії. Служив на території Придністров’я, яка в історії сучасної війни стала політично і стратегічно значимою. Після армії навчався в Хорольському агропромисловому коледжі. Повернувшись на Батьківщину, батьки придбали в мікрорайоні молокозаводу квартиру, і деякий час Ігор проживав у Хоролі. Працював у селі Андріївці, але вирішив шукати кращої долі в столиці. У Києві тривалий період свого життя трудився слюсарем-ремонтником у ЖЕКу. Після вторгнення російської федерації на Донбас у лютому 2014 року першою хвилею мобілізації потрапив у зону АТО. Воював на передовій усі довгі вісім років на контрактних умовах із невеликими перервами. Воював у містах Дебальцево і Щастя. Вистояв і укріпив опорні пункти своєї військової частини в Луганській і Донецькій областях, не подарувавши жодного клаптика української землі загарбникам. Там отримав важку контузію, але після лікування у військовому шпиталі відразу повернувся на лінію фронту. Особисте життя не склалося, не знайшлися в його долі люблячі дружина й діти. Тому присвятив своє життя вірному служінню українському народові.
Ніколи не забудемо подвиг вірного сина Батьківщини! Доземний уклін і безмежна вдячність за священний подвиг. Герої не вмирають!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
