Є такі звістки, до яких неможливо бути готовими. Є такі втрати, які не вкладаються ні в слова, ні в свідомість. І є Герої, чий шлях додому виявився надто довгим… Важка, невимовна біль знову огортає нашу громаду... Страшна війна забрала життя ще одного вірного сина України Оленксандра Кльоза. Понад три довгих роки родина жила у цій важкій, гнітючій невідомості. 

Але дива не сталося. Офіційна експертиза ДНК поставила страшну крапку: земляк, Захисник, люблячий син, чоловік і батько повертається до рідного дому назавжди… на щиті. Йому було 46 років.

13 серпня жителі громади вкотре зібралися на площі скорботи біля пам’ятника Тарасу Шевченку, аби гідно і з почестями повести останньою земною дорогою загиблого Воїна-захисника Олександра Кльоза. До присутніх на траурному заході звернулися заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів Валентин Місніченко, начальник відділу цивільно-військового співробітництва першого відділу Лубенського РТЦК та СП, капітан Наталія Шегера, староста Вишняківського старостинського округу Яна Карманська. Митрофорний протоієрей – отець Іван Бровко провів на площі панахиду та відслужив молебень за упокоєння душі в Царстві Небесному новопреставленого Воїна Олександра. Чин похорону завершили на цвинтарі у його рідному селі Вишняки.

Ведучі жалобного церемоніалу – представники відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Оксана Левіна та Ірина Радько розповіли про життєвий шлях і бойові звитяги Захисника.

Олександр народився 16 січня 1977 року у мальовничому селі Вишняки, у багатодітній родині сільських трударів. Він був наймолодшим серед дітей – мав брата та двох сестер. Тут, на родючій землі і серед рідних людей минули його дитячі та юнацькі роки.

Після закінчення дев’яти класів Вишняківської школи здобув професію тракториста-водія. З 1995 по 1997 роки проходив строкову військову службу у місті Сарни Рівненької області. Уже тоді його життя було пов’язане з армією, мужністю і відповідальністю.

Повернувшись до рідних Вишняків, Олександр працював, влаштовував свій побут, був потрібний людям своєю працею та умілими руками. Він не боявся жодної роботи. Працював бетонщиком на підприємстві ВАТ «Шляхрембут», знімальником-укладальником цегли у ДП «Керамсервіс», вантажником  підприємства «Спецкомунтранс» м. Миргород – його прості, робочі руки були потрібні завжди.

Тут, на рідній землі, до нього прийшло світле, юне й палке кохання. У 2000 році він одружився з красунею Валентиною. Разом вони створили родину, у якій згодом народилися двоє синів – Вадим та Максим. Для нього діти стали частиною щоденного світу, його надій і сподівань.

Він був люблячим братом. Цінував родину, сімейні зв’язки і традиції. Шанував друзів, щирі розмови та гостину. Був добрим, товариським, відкритим до людей. Олександр мав щиру й допитливу душу, дуже любив природу та затишні години на риболовлі біля річки Голубиха, де з дитинства тішився на її миловидних берегах, а свій вільний час із захопленням присвячував читанню історичних книг і фантастичних романів.

Життя Олександра не було легким, на його шляху траплялися й труднощі, й випробування, і складні ситуації, але він завжди залишався щирою, доброю та компанійською людиною, любив спілкування з друзями та щиро радів кожному дню.

Коли ж ворог прийшов нищити нашу країну, Олександр не вагаючись став на захист рідної землі. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у тероборону Миргорода, де проживав на той час, а далі – у саме пекло бойових дій на Сході країни. Мужній, відважний воїн, надійний побратим – він до останнього подиху залишався вірним військовій присязі.

8 березня 2023 року поблизу населеного пункту Водяне Ясинуватського району Донецької області солдат, такелажник 3 такелажного відділення такелажного взводу 2 самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи – Олександр Славомирович Кльоз прийняв свій останній бій... Понад три роки родина жила між невиправданим болем і крихітною надією, адже воїн вважався безвісти зниклим. Лише за результатами ДНК-експертизи тіло Героя було офіційно ідентифіковано.

Хорольщина в глибокій скорботі схиляє голови перед світлою пам'яттю свого Захисника та розділяє невимовний біль непоправної втрати. Щирі співчуття висловлюємо дружині – Валентині Олександрівні Кльоз, синам – Вадиму і Максиму, матері – Зінаїді Іллівні Кльоз, братові – Володимиру Славоміровичу Кльоз та його родині, сестрам – Світлані Славоміровні Гречаній,  Наталії Славоміровні Кондратенко та їх родинам, усім рідним, близьким, кумам, друзям, односельцям, бойовим побратимам і кожному, хто назавжди збереже світлий образ Олександра у своєму серці.

Біль від цієї втрати не стишити словами, а вдячність за його подвиг – не виміряти. Олександр пішов у безсмертя, залишивши по собі світлий слід мужності та любові до рідної землі. Пам’ятаємо. Не пробачимо. Вічна й світла пам'ять Герою. Хай Господь прийме його душу, а ми збережемо його ім’я у своїх серцях як символ відваги, гідності та любові до рідної землі!

Вічна пам'ять і Слава Герою! Назавжди з честю!

Автор і фото: Тетяна КАМЕНИСТА