Місто люди прикрашають...

Кожна історична постать Хорола, яка залишила яскравий слід на його тернистому й непростому шляху розвитку, не може бути забутою сучасним поколінням. Допоки жива історія нашого краю, ми гідно можемо прямувати у майбутнє. Щоб відновити призабуті відомі імена нашого міста, перегортаємо сторінки у минуле.

Напередодні святкування 936-ої річниці з дня заснування міста Хорола, 20 вересня 2019 року, відбулося відкриття меморіальної дошки основоположнику і теоретику українського футуризму, поету доби Розстріляного відродження – Михайлю Семенку (Михайлу Васильовичу Семенку). Ініціатором,  ідейним натхненником й організатором історико-просвітницького заходу стала Хорольська міська рада спільно з  ГО «Ініціатива» на чолі з Нелею Даниленко. В урочистій церемонії відкриття пам’ятної дошки взяли участь: міський голова Сергій Волошин, директор Хорольського ХАПК ПДАА Микола Чишко, голова ГО «Ініціатива Хорольщини» Неля Даниленко, представники виконавчого апарату міської ради, педагогічний та студентський колективи коледжу та громадські активісти. Участь у заході також взяли земляки з малої Батьківщини Михайля Семенка – села Кибинці Миргородського району, голова сільської ради Людмила Мисяк та бібліотекар миргородської районної бібліотеки Людмила Ігольніцина.

Особливий акцент уваги присутніх було прикуто до декламування авторських віршів «винуватця» заходу Людмилою Ревекою. Як вона зазначила, його вірші можна не любити, не розуміти, їх потрібно відчувати на емоційному рівні.

Портрет на чорному мармурі прикрасив стіни так званого старого корпусу сучасного Хорольського агропромислового коледжу Полтавської державної аграрної академії. Раніше, з 1908 по 1919 роки, у цьому приміщенні існував казенний середній начальний заклад – Хорольське реальне училище. У пам'ять про видатних учнів та викладачів реального училища встановлено меморіальну дошку Михайлю Семенку, а також штендер з ілюстраціями та довідниковими історико-краєзнавчими матеріалами про Реальне училище та пов’язаних із ним історичних постатей. На штендері, як путівнику в минулий час, розміщено інформацію про історію створення навчального закладу, світлини із зображенням фасаду будинку з різних ракурсів, астрономічної вежі, кабінетів фізики, хімії, природничої історії, рекреаційної зали, уроку військової гімнастики та інших унікальних фотокадрів, які надані з фонду Хорольського районного краєзнавчого музею. Подорожуючи в минулому, зупинились на видатних постатях Хорольського реального училища. У різні часові проміжки з училищем тісно пов’язана діяльність: Василя Михайловича Маковського (1866-1930), Михайла Тимофійовича Полонського (1885-1962), Михайля Семенка (1892-1937), Костянтина Йосиповича Клепачівського (1887-1979) та Петра Івановича Омельченка (1894-1952).

Михайль Семенко – унікальний поет, особистість, що не боялася кидати виклик суспільству, звичним канонам, народним та літературним традиціям – це все про Михайля Семенка.

Михайло Васильович Семенко народився 19 (31) грудня 1892 року в селі Кибинці, Миргородського повіту, Полтавської губернії, нині Миргородський район, Полтавська область — 24 жовтня 1937, тюрма НКВС СРСР, Київ) – поет доби Розстріляного відродження; основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань.

Про життя його, творчі та любовні перепитії його долі можна було б написати біографічний роман. Але нам, хорольцям, варто гордитися, що саме у нашому містечку пройшло його дитинство та юність. Саме в Хорольському реальному училищі він отримав освіту, у нашому місті оволодів грою на скрипці.

Його особистість сформувалася на зламі епох. І цей злам поряд зі своїми колегами він усіляко відображав у творчості. Застосування верлібру, застосуванням величезної кількості художніх засобів, зокрема асонансів, у деяких віршах Семенка можна просто почути голос такої улюбленої скрипки. Це поезія-емоція, поезія, де внутрішній світ тісно пов’язаний з впливом світу зовнішнього. Вона багатьом вихованим у дусі класичної літератури і віршованих форм незрозуміла і навіть не прийнятна, але у тому й суть – розширити рамки свідомості суспільства. Чимало спільного досвідчений читач може побачити у поезіях молодого Маяковського та Семенка, адже вони кожен у своїй країні намагалися розширити рамки модерніської творчості галузі літератури.

У своїх творчих пошуках Михайло навіть кинув виклик творчості генію українського народу Тараса Шевченка. Він епатував навіть на темі національної самосвідомості, хоча це були часи визвольних змагань. За це особу Михайля Семенка відкрито критикували, відправляли в творчу ізоляцію. Але це його не зупиняло, бо у тому була суть його роботи – постійний епатаж.

Кінець двадцятих років. Комуністична машина все більше й більше тисне на творчу свободу поета, примушуючи виконувати замовлення на соціальну тематику. Як і В. Маяковський, М. Семенко змушений вдатися до створення функціональної поезії (збірник "З радянського щоденника"), що по суті є схематичним переказом газетного тексту, віршованими лозунгами та агітками: "Писать про активність я мушу, забувши про людську душу" (Семенко М. З радянського щоденника. К., 1932, С. 86). У цей час футуризм як літературний напрямок зникає. Він вичерпав себе як система ідейно-естетичних настанов, а цікаві елементи його поетики були відкинуті задекларованими пролетарською літературою естетичними принципами, як шкідливі та антирадянські. Примушений ідеолого-політичною системою "зректися" футуризму, М.Семенко поступово відходить від літературного процесу. Аби якось засвідчити свою приналежність до поетів, він ще пише принизливий вірш "Починаю рядовим", який був сприйнятий критикою як свідоцтво остаточного краху футуризму, що і засвідчив сам лідер цього напрямку. Частково вихід із скрутного становища М. Семенко знаходить у звертанні до жанру памфлету та віршів гострого соціального звучання, що імпонувало його гострослів'ю й дотепності. 1930 року виходить збірник памфлетів та віршів М.Семенка "Європа і ми", в якій іронія автора межує з сарказмом. Збірка публіцистичних віршів "Міжнародні діла" (1933) за ідейно-тематичним наповненням вже нічим не відрізняється від літератури колег: "як усі" М.Семенко прославляє СРСР та викриває націоналістичний світ. Єдиним твором, що заслуговує на більш пильну увагу є поема "Німеччина" (1936), у якій автор у гостро сатиричній формі піднімає проблему загрози фашизму. За іронією долі саме звинувачення у фашизмі і стане причиною його загибелі.

Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 р., Михайль Семенко провів у Києві творчий вечір. Оскільки він постійно мешкав у Харкові й часто бував у Києві, було підготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в тому, що він бере участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні замаху на секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора, який мав нібито відбутися під час демонстрації 1 травня 1937 року. 23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР. «Приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания — расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего». Наступного дня Семенка страчено разом з іншими українськими письменниками в одній з київських в'язниць, поховано в братській могилі в Биківнянському лісі. Михайль Семенко був реабілітований посмертно самими комуністами.

2012 року з ініціативи Любові Якимчук українськими поетами-авангардистами було оголошено Роком Семенка, який був відзначений низкою акцій, присвячених поетові («Виставка поетів імені Михайля Семенка», Ніч поезії та музики нон-стоп під час Форуму видавців у Львові була присвячена Семенку, лекція мистецтвознавця Дмитра Горбачова «Під знаком Семенка», дискусія у «Кабінеті» за участю Олега Коцарева і Люби Якимчук та ін.).

Покладаємо надії на те, що наші нащадки будуть шанувати історію рідного краю, знати імена видатних людей та виносити уроки історії як фундаментальну основу для створення кращого майбутнього.

Нам є чим пишатися, що пам’ятати, цінувати, берегти, плекати і відроджувати!

Відеозапис заходу – завантажити.