На вогневому рубежі Бахмутської лінії фронту загинув наш земляк-військовослужбовець із с.Покровська Багачка – Роман Михайлович Зуб. 2 жовтня трагічна звістка донеслась із Донбасу на Хорольщину і полином гірчить ще одна важка втрата. Хорольська громада зібралася 4 жовтня на площі Шевченка, аби провести у засвіти ще одного полеглого Героя. На щиті повернулися з поля бою на Хорольщину 54 Воїни світла, відважні борці за незалежність Україну. 54 титани Небесного воїнства навічно триматимуть небо над нами. Втім, доля багатьох земляків-військовослужбовців досі залишається невідомою…
У середмісті, біля домовини з тілом загиблого молодого солдата, схилили голови в глибокій тузі та скорботі рідня і багатолюдна Хорольська громада. До ніг полеглого Героя люди клали живі квіти, а життя Воїна обірвалося від посягань російських окупантів. Щирі співчуття висловили представниця місцевої влади – секретар міської ради Юлія Бойко та представник військкомату – начальник відділення рекрутингу та комплектування першого відділу Лубенського РТЦК та СП, майор Анатолій Крутько. Літію за упокій душі новопреставленого солдата провів Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей, отець Іван Сушінець. Чин похорону завершили на цвинтарі в с.Настасівка Покровськобагачанського старостату, де покояться його рідні: батько Михайло Володимирович, дідусь, бабуся та дядько.
Життя Романа було коротке і згасло, мов свічка. Але він встиг залишити добрий світлий слід у земному житті. Роман Михайлович народився 25 липня 1987 року в селі Покровська Багачка. Тут промайнули кращі роки дитинства, пішов до школи. Після закінчення 11 класів отримав атестат про повну середню освіту і вступив до Полтавського коледжу управління і права – нині відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж управління, економіки і права Полтавського державного аграрного університету». Отримав диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «право», але мав хороші здібності в кулінарній справі, тому здобув ще й професію кухаря у Красногорівському професійно-технічному училищі №49 Великобагачанського району Полтавської області.
Навчаючись у 9-му класі, познайомився з красунею Яною. На літні канікули дівчина приїзджала до рідних дідуся та бабусі в Покровську Багачку. Однолітки знайшли спільну мову, подружилися, а згодом приятельські стосунки переросли у почуття справжнього кохання. У 2008 році Роман запропонував Яні руку і серце, а 24 січня 2009 року молодята стали на весільний рушник. У щасливому шлюбі 20 червня 2009 року народився синочок Ростислав, який цієї осені пішов у 9 клас. Молода сім’я проживала у м.Лубни разом із батьками дружини. Там Роман розпочав трудову діяльність, згодом пробував себе в різних професіях у столиці. Останні 6 років працював у ТОВ «Інтеркабель Київ», який займається виробництвом та продажем кабельно-провідникової продукції.
Строкову військову службу не проходив за станом здоров’я. Приїхав з Києва в Лубни на день народження сина і отримав повістку. Так з 29 червня 2023 року був призваний Лубенським РТЦК та СП, пройшов навчання і потрапив у саме пекло війни на вогневу позицію «Воля» Бахмутської лінії фронту. Війна солдата тривала рівно три місяці з дати мобілізації. В один фатальний момент безперервний мінометний обстріл противника обірвав його життя на 36 році…
Трагедія сталася 29 вересня 2023 року поблизу населеного пункту Міньківка Бахмутського району Донецької області. Стрілець-помічник гранатометника 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 1-ої стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону 30-ої ОМБр імені князя Костянтина Острозького (в/ч А0409) загинув під час обстрілу з міномету зі сторони збройних сил російської федерації. Роман Михайлович поліг смертю хоробрих, захищаючи волю, незалежність та територіальну цілісність України. Під шквальним вихором ворожого артилерійського вогню оскаженілих окупантів Роман отримав несумісні з життям поранення.
Висловлюємо щирі співчуття згорьованій родині: мамі – Наталії Костянтинівні Зуб, дружині – Яні Олексіївні Зуб, синочку Ростиславу, двоюрідному брату – Валентину Удовченку, тещі – Антоніні Іванівні Корнієнко, невістці (сестрі дружини) – Наталії Сергіївні Тетянкіній, зятю – Євгенію Григоровичу Тетянкіну, друзям, близьким, односельцям та бойовим побратимам, які навічно втратили дорогу людину.
Ридають навзрид українці й суворий Ангел смерті, несучи на своїх крилах важкий тягар – тіла бійців, що стали на захист вистражданої, але нескореної України. Ридає матінка-земля за своїми найкращими синами вже не слізьми, а кривавими потоками. Ми платимо немислиму ціну за незалежність України, тож наш священний обов’язок – шанувати подвиг Героїв, що повертаються додому на щиті. Давайте гідно і з почестями проведемо останньою земною дорогою нашого Захисника – Романа Михайловича Зуба.
Дуже боляче і прикро, що російські терористи вбивають найкращих синів і доньок України і ніхто не може зупинити це безумство. Поповнюючи лави української армії, Захисники приймають на себе велику відповідальність перед державою і народом, ризикують втратою здоров’я або й життя. Служити Батьківщині, стояти на захисті територіальної цілісності країни – це благородна, висока справа честі й конституційного обов’язку. Це справа не для боягузів, бо там, на передовій, нашим Захисникам доводиться дивитися смерті прямо в очі. Цінуйте сміливість і мужність, що генетично передались у спадок із покоління в покоління нашим воїнам від козацьких пращурів. Цінуйте і будьте вдячні кожному, хто віддає за нас свої життя!
Хай душа Романа знайде мир і спокій у небесній оселі, де праведні спочивають. Вічна пам’ять і слава Герою!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Ірина ГРИГОРАШ, Крістіна СУХОРУК
