Ціна свободи українського народу надто висока й нестерпно болюча. За кожен наш новий світанок ми довіку зобов’язані нашим Захисникам і Захисницям, які кладуть на вівтар жертовності кровопролитної російсько-української війни найдорожче – власні життя... Хорольська громада знову в скорботі. У суботу, 24 червня 2023 року, земляцтво провело останньою земною дорогою у засвіти військовослужбовця – жителя села Вишняки Сергія Миколайовича Козіна.
Із фронту батьки отримали страшне сповіщення про смерть рідного сина, якого вони виховали справжнім чоловіком, патріотом, щирою, доброзичливою, справедливою і порядною людиною, скромним і терплячим, але рішучим, відважним і сміливим Захисником України та її великого народу. 20 червня стало трагічною датою для рідних, друзів і близьких, днем страшного горя й довічної печалі для родини Козіних.
На знак глибокої шани й поваги до героїчного подвигу полеглого військового, люди зустрічали домовину з його бездиханним тілом навколішки. До ніг молодого Захисника сотні людей поклали живі квіти, з тугою за його обірване життя у розквіті сил. З прощальною промовою до рідних і присутніх на жалобному заході звернулися: голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко, заступник Хорольського міського голови Валентин Місніченко та заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення в/ч А1815 першої окремої танкової Сіверської бригади, старший лейтенант Артур Грицун. Настоятель Святотроїцької церки села Вишняки, ієрей – отець Сергій Глушко провів панахиду та відслужив молебень за упокоєння душі в Царстві Небесному новопреставленого Воїна. Чин похорону завершили на цвинтарі у рідному селі Вишняки.
Сергій Миколайович народився 6 квітня 1985 року в селі Перелюб Саратовської області в Росії. Мама Сергія Лариса Василівна – корінна мешканка мальовничого села Вишняки, тож родина прийняла рішення переїхати на Полтавщину в Україну. Із 1986 року Сергій поселився з батьками і молодшою сестрою на малій батьківщині своєї мами. Тут навчався, знайшов кращих друзів, тут промайнули найкращі роки його юності та молодості. Для всіх його світлий образ так і залишиться – молодим, у розквіті сил, 38-річним Героєм.
Після закінчення Вишняківської загальноосвітньої школи, вступив у Міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців. У 2004 році отримав диплом із спеціальністю «Обліковець (реєстрація бухгалтерських даних». З 28 квітня 2005 року по вересень 2005 року був курсантом у 179-му об'єднаному навчально-тренувальному центрі в м.Полтава на базі Полтавського вищого військового командного училища зв'язку, яке в ході реформування української армії перетворено в Полтавський філіал Київського військового інституту управління та зв'язку. Далі по 27 квітня 2006 року проходив військову службу у військовій частині А0706 в м.Бровари Київської області на посаді механіка радіолокаційного радіотелефонного зв’язку. Після демобілізації вирішив все-таки присвятити себе військовій справі, у якій знайшов покликання свого серця. 5 травня 2007 року підписав контракт і продовжив служити Вітчизні.
Після проходження військової служби за контрактом присвятив себе різним професіям, зокрема у будівельній сфері. Ніколи не боявся труднощів у житті, брався за роботу будь-якої складності. Мав до всього хист і золоті руки, не цурався праці на землі, залюбки допомагав по господарству батькам. Коли російський агресор разом із злочинними збройними формуваннями ДНР і ЛНР почали шматувати Донбас, Сергій не залишився осторонь. Він прийняв сміливе, тверде чоловіче рішення і 28 березня 2017 року повернувся до служби за контрактом у складі військової частини А1815. Сержант, командир танкового взводу танкової роти танкового батальйону славетної першої окремої танкової Сіверської бригади, яка базується в смт Гончарівське Чернігівської області, пройшов довгий шлях воїна. Його контракт був підписаний до березня 2022 року, але розпочалася повномасштабна війна і зруйнувала всі плани та мрії. Повернення Сергія чекала кохана дружина Юлія з донькою Крістіною, але війна обірвала усі надії та сподівання на щасливе сімейне життя.
Як учасник бойових дій в зоні АТО/ООС і затятий відважний вояка російсько-української війни, Сергій Миколайович брав участь у танкових боях по всій лінії оборони: під Мар’їнкою, Лиманом, Авдіївкою, Волновахою та в інших населених пунктах Донбасу. З перших днів війни героїчно обороняв від нашестя російських окупантів Чернігівщину. Пройшов найкривавішими дорогами від свого першого бойового хрещення до останнього бою за Батьківщину в селі Бурлацьке Комарської сільської громади Волноваського району Донецької області. Сергій Миколайович прийняв смерть гідного Воїна 20 червня 2023 року, чесно і до кінця виконавши військовий обов’язок.
Низько схиляємо голови у скорботі та розділяємо горе рідних. Висловлюємо слова глибокого співчуття мамі – Ларисі Василівні Козіній, татові – Миколі Миколайовичу Козіну, молодшій сестрі – Валентині Миколаївні Козіній, бабусі – Марії Василівні Козіній, дружині – Юлії Степанівні Талалай та доньці – Крістіні.
Кров’ю й життям кращих синів і доньок України торується шлях до Перемоги. Ми в неокупному боргу перед Сергієм Миколайовичем і всіма полеглими Захисниками України. Вони самовіддано і відчайдушно боролися за українську державність, віддавши свої життя за наш спокій і безпеку в уцілівших оселях українців. Безмежна вдячність Тобі, наш славний Герою! Спочивай з миром, світлий Лицарю залізної кавалерії!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
