І знову біль, печаль і горе... У останню земну путь Хорольська громада провела ще двох відважних воїнів-земляків, який загинулив кровопролитних боях за Україну. Оплакали сотні людей тіла загиблих Героїв – Красножона Олега Григоровича та Кірдана Ігоря Івановича. У четвер, 19 травня 2022 року, відбулася жалобна церемонія прощання із загиблими воїнами на центральній площі міста Хорола.
До траурної процесії долучилася велелюдна громада, аби єдиною українською родиною гідно провести останньою дорогою у засвіти наших славних Героїв. Труни з тілами двох загиблих бійців окропили сльози присутніх на церемоніалі їх рідних та близьких, мешканців усього Хорольського краю, переселенців, військовослужбовців та всіх небайдужих до такого страшного горя.
З жалобною промовою до присутніх на площі звернулися Хорольський міський голова Сергій Волошин, голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко та начальник першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП, підполковник Дмитро Чернець. Протоієрей Василь Ліпший Петро-Павлівського храму Полтавської єпархії Православної Церкви України провів панахиду, відслуживши молебень за упокоєння душ загиблих воїнів.
Першою прилетіла на Хорольщину чорним вороном печальна звістка про загибель старшого сержанта, розвідника-радіотелефоніста 131-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ України – Красножона Олега Григоровича. Народився на велике православне свято Різдва Христового 7 січня 1973 року в місті Донецьку. Коли ще був маленьким, то батьки поїхали працювати в Росію в засніжені далі Сибіру. Маленького хлопчика виховували рідні дідусь і бабуся, з якими він довгий час проживав у селі Андріївці. Тут він ходив до школи, а згодом був призваний на військову службу до лав радянської армії. Служив на території Придністров’я, яка в історії сучасної війни стала політично і стратегічно значимою. Після армії навчався в Хорольському агропромисловому коледжі. Повернувшись на Батьківщину, батьки придбали в мікрорайоні молокозаводу квартиру і деякий час Олег проживав у Хоролі. Працював у селі Андріївці, але вирішив шукати кращої долі в столиці. У Києві тривалий період свого життя трудився слюсарем-ремонтником у ЖЕКу. Після вторгнення російської федерації на Донбас у лютому 2014 року першою хвилею мобілізації потрапив у зону АТО. Воював на передовій усі довгі вісім років на контрактних умовах із невеликими перервами. Воював у містах Дебальцево і Щастя. Вистояв і укріпив опорні пункти своєї військової частини в Луганській і Донецькій областях, не подарувавши жодного клаптика української землі загарбникам. Там отримав важку контузію, але після лікування у військовому шпиталі відразу повернувся на лінію фронту. Особисте життя не склалося, не знайшлися в його долі люблячі дружина й діти. Тому присвятив своє життя вірному служінню українському народові.
Загинув Олег Григорович 16 травня 2022 року в бою під населеним пунктом Левадне Токмацького району Запорізької області внаслідок отриманих поренень, несумісних із життям. Ворожий танк обстріляв позиції наших військ і героїчним спротивом боєць разом із бойовими побратимами зупиняв його ціною власного життя. За загиблим Героєм скорбить уся Хорольська громада, рідна сестра Дорошенко Олеся, племінниця, зять, двоюрідний брат Кобильченко Владислав та вся його рідня.
Напередодні прощання з Героями прилетіла ще одна трагічна звістка про загибель уродженця села Новоіванівки Ялосовецького старостату – Кірдана Ігоря Івановича. Народився також на велике православне свято – Михайлове чудо 19 вересня 1969 року в селі Гиряві Ісківці Миргородського району. Тут закінчив школу, після якої отримав спеціальність техніка-механіка в Хорольському агропромисловому коледжі. Проходив військову службу в радянській армії на території Угорщини. Працював у різних сферах, опанував багато робітничих професій, але більшість років трудового стажу напрацьовано в ДП ДГ «Імені 9 січня» на посаді тракториста-механізатора.
Служив у Сухопутних військах ЗСУ на посаді гранатометника 1-го штурмового відділення, 3-го штурмового взводу, 3-ї штурмової роти. Був призваний на військову службу 5 березня 2022 року першим відділення Хорольського РТЦК та СП. До останнього подиху героїчно захищав співвітчизників і Батьківщину, склавши військову присягу вірне й віддане їм служіння. 16 травня 2022 року його життя обірвалось від куль російського оскаженілого ворога. У боях за Україну, за зміцнення її державних кордонів, Ігор Іванович загинув під час артилерійського обстрілу поблизу села Солодке Волноваського району Донецької області. Воїн отримав тяжкі поранення, які виявилися несумісними з життям. З гірким розпачем і нестерпним душевним болем прийняла страшну новину про загибель свого чоловіка Кірдан Аліна Іванівна. У них з Ігорем від пізнього шлюбу зростає маленький п’ятирічний синочок Ваня, якого татко вже не зможе повести до школи… Від першого шлюбу залишилися двоє дорослих дітей та троє внуків. Таке ніколи не прощається бездушним і безумним нелюдам, які прийшли до нас з війною забирати людські життя, нівечити і ламати долі. Таке ніколи не забудуть діти, у яких рашисти забрали щасливе дитинство і найрідніших.
Після завершення панахиди та траурної церемонії прощання на центральній площі середмістя, загиблих Героївзі всіма почестями поховали на кладовищі та за всіма православними канонами і християнськими традиціями: Олега Григоровича – у селі Новий Байрак, а Ігоря Івановича – у селі Велика Попівка. Нащадки козацького роду навічно пішли у засвіти до своїх батьків, дідів та прадідів. Тепер вониспочиватимутьз миром на рідній землі поряд з рідними по крові й приєднаються світлими душами справжніх воїнів-захисників до багатотисячного легіону близьких по духу – незламному й нескореному духу великого українського народу.
Герої не вмирають! Хай земля Вам буде пухом і відчиняться душам врата до раю!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
