У п’ятницю, 13 січня 2023 року, Хорольська громада на колінах зустрічала одного із 33-х загиблих захисників – Марченка Олександра Володимировича. Залишаючись вірним військовій присязі та самовіддано захищаючи Батьківщину, 16 грудня 2022 року в населеному пункті Білогорівка Луганської області загинув наш земляк – мешканець села Вишняки. Мужньо даючи відсіч противнику, при виконанні бойового завдання солдат 122-го окремого аеромобільного батальйону, 81-ої окремої аеромобільної бригади у складі десантно-штурмових військ ЗСУ, потрапив під шквальний артилерійський обстріл та отримав несумісні з життям поранення.
Олександр Володимирович народився 11 липня 1991 року в Центральній Азії – у місті Теміртау Карагандинської області Республіки Казахстан. Тут же, у 1980 році, народилася і його сестра Вікторія. 24 серпня 1997 року батьки разом із дітьми переїхали на постійне місце проживання у село Вишняки на Полтавщину. Поселилися у будинку прадіда Олександра – Івана Гнатовича Марченка, який був шанованою людиною на Хорольщині. Довгий час він працював директором Софинської початкової школи, а перед виходом на заслужений відпочинок – вчителем у Вишняківській загальноосвітній середній школі. 9 класів цієї школи закінчив Олександр і вступив до Хорольського міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців. Тут він здобув професійно-технічну освіту за спеціальністю «автослюсар», а пізніше освоїв і професію електрозварювальника. Не боявся труднощів, не цурався роботи і його непроста життєва доля закинула до сонячної Одеси. Третє найбільше місто нашої країни Олександр розбудовував своїми руками, працюючи в будівельних компаніях на різноманітних будівельно-монтажних роботах. В Одесі Олександр знайшов свою долю – кохану жінку Олександру, з якою проживали в цивільному шлюбі і будували спільні плани на майбутнє. На жаль, їхнім мріям і задумам не судилося втілитись у життя, яке обірвав лютий ворог.
25 листопада Олександр був призваний за мобілізацією Одеським ТЦК та СП. А менш як через місяць війна забрала його у вічність, так і не давши розпочати життя по-новому після багатьох лихих випробувань в його долі. Тепер про нього залишаться болісні незагоєні рани і шрами на серцях коханої, батьків, рідних і близьких, а в спогадах односельців, бойових побратимів і всіх, хто його знав, він назавжди буде Ангелом небесного війська наших Героїв-захисників.
Доземний уклін полеглому воїну і велика вдячність за його ратний подвиг. Схиляємо голови в глибокій скорботі і тихій молитві. Розділяємо біль та приносимо щирі співчуття рідним з приводу тяжкої непоправної втрати – мамі Наталії Микитівні, тату Володимиру Володимировичу, старшій сестрі Вікторії, племінниці Аміні, цивільній дружині Олександрі, близьким і друзям.
Українську землю намагаються захопити й поневолити. Український народ намагаються підкорити й знищити. Але Україна продовжує стояти і боротися за право на життя. Не забуваймо якою ціною вдається виборювати нашим захисникам кожен новий світанок під мирним небом. Не забуваймо бути вдячними тим, хто пожертвував собою в ім’я України і кожного з нас. Олександр прийняв цей надтяжкий шлях воїна і гідно його пройшов. Після траурної церемонії прощання та проведення чину заупокійної літії на площі Тараса Шевченка у місті Хоролі, тіло загиблого воїна захоронили на кладовищі в селі Вишняки.
Нехай легкими будуть тобі хмаринки після тяжкої долі на землі, Олександре! Вічна слава і незгасна світла пам’ять Герою!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
