Історія – це не стільки минуле, а, що важливіше, проєкція нашого майбутнього. Побутує мудрий вислів невідомого автора: "Скажи мені, яка історія нації, і я скажу, яке майбутнє її чекає". Можна продовжити: скажіть мені, хто ваші прадіди, діди й батьки, і я з великою імовірністю скажу, хто ви є, або ким будуть ваші діти й онуки. Наш святий обов’язок шанувати свою історію, національний світогляд, культуру, мову, звичаї, мораль та традиції. Це речі очевидні й дійсно, яблуко нації, як і родини, не далеко падає від яблуні.
Тому історія – це частина відповіді на одвічні питання: «хто ти є?», «куди йдеш?», «ким будеш?». На знак пошани національних Героїв щорічно 29 січня ми повертаємось до витоків і важливих етапів становлення української державності. Цьогоріч українці відзначають 104-річницю вшановання пам'яті Героїв, які загинули під Крутами у боротьбі за Незалежність України. Зовсім юні захисники вписали власною кров'ю героїчну сторінку в історію визвольного руху.
Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії визвольних змагань 1917-1921 років. Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу на Київ військ більшовицької Росії під проводом полковника Михайла Муравйова.
З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР. 27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва – 1-ша сотня новоствореного студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком.
Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо, якому судилося вступити в криваву сутичку з цією ордою, налічувало близько 300 бійців Студентського куреню, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе.
Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 убитих, поранених, полонених. Командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону, який чекав за 2 км. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на ст. Крути, уже зайняту червоноармійцями. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.
Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.
У радянські часи могили полеглих під Крутами захисників Української народної Республіки було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історії.
Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут визнаний гідним національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На загальнодержавному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».
Сьогодні ми вшановуємо юних Героїв Крут, які 104 роки тому зробили неможливе – на чотири доби зупинили більшовицьку армію. Вони захистили Київ від більшовицької навали, яка чорною свинцевою хмарою сунула на Київ і усунули серйозну загрозу, яка нависла над Батьківщиною. Молоді й зовсім юні українці поклали на вівтар жертовності власне життя заради свободи, національної гідності та незалежності Української держави.
Пам'ятаймо про тих, хто боровся за рідну землю й за становлення української державності!
З повагою – міський голова Сергій ВОЛОШИН
