Зі сходу починає променіти сонце, все прокидається, оживає й наповнюється життям. Та все частіше зі сходу доносяться страшні звістки про обірвані життя. З пекучим болем і гірким смутком сприйняли хорольці страшну новину про загибель трьох земляків-військовослужбовців на східних рубежах України.
Унаслідок жорстоких артилерійських обстрілів з реактивних систем залпового вогню поблизу населеного пункту Сіверськ Бахмутського району Донецької області обірвалося життя відразу трьох молодих воїнів-захисників із Хорольської міської територіальної громади.
У пеклі війни загинули військовослужбовці 81-ої окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ: Валентин Олексійович Черницький, Іван Олексійович Бокша і Владислав Станіславович Гречихин.
Девізом цього військового формування української армії, в якому гідно несли військову службу наші земляки і залишались вірними присязі, є знакова фраза: «народжені перемагати». Вони були народжені для життя, продовження роду, пізнання простого людського щастя, але російські варвари забрали цей Божий дар. У запеклій боротьбі з оскаженілим ворогом заради Перемоги й відновлення миру в Україні вони віддали найдорожче – свої життя.
19 липня відбулася панахида та траурна церемонія прощання із двома загиблими хорольцями. З третім, наймолодшим, попрощаються 20 липня у селищі міського типу Великій Багачці й захоронять у селі Радивонівці Миргородського району.
Велелюдна громада попрощалася із борцями за українську державність біля пам’ятика Т.Г.Шевченку – символа свободи й незалежності держави. Уздовж площі Великого Кобзаря і геніального мислителя люди в жалобі схилили голови перед трунами загиблих воїнів. Живим коридором, навколішки, хорольці провели в останню путь Героїв-захисників. За упокій душі убитих воїнів провели богослужіння протоієрей Василь Ліпший Петро-Павлівського храму та ієрей Володимир Яковенко Свято-Покровського храму Полтавської єпархії Православної Церкви України. Усі присутні на площі попросили тихою молитвою у Бога відкрити небесні врата в рай і прийняти душі праведників за їхні муки у пеклі війни.
З прощальними промовами до присутніх на площі й до рідних загиблих звернулися начальник Лубенської районної військової адміністрації Сергій Сіряченко, Хорольський міський голова Сергій Волошин та начальник 1-го відділення Лубенського ТЦК та СП, підполковник Дмитро Чернець.
Найстарший із загиблих військових – Валентин Олексійович Черницький, 31.01.1984 р.н. Проходив військову службу на посаді стрільця-санітара кулеметного взводу роти вогневої підготовки 81-ої ОАеМБр у званні молодшого сержанта. Народився у селі Шишаки колишнього Хорольського, нині Лубенського району. Після закінчення Шишаківської загальноосвітньої школи здобув професійно-технічну освіту в Хорольському міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців. У 2007 році здобув вищу освіту в Полтавській державні аграртній академії. Працював машиністом у ТОВ «Хорольський завод дитячих продуктів харчування». Керівник і трудовий колектив з теплими спогадами відгукуються про Валентина, пам’ятаючи його добрим товаришем, людиною із доброю і щирою душею. Загинув на Бахмутському напрямку фронтової лінії 13 липня, яке навіки стало трагічною датою для його донечок Вікторії 2005 р.н. та Ірини 2013 р.н., люблячої дружини Тетяни, мами Ольги і тата Олексія. Поховали Валентина на Алеї Слави центрального кладовища Хорола біля трьох солдат, які загинули в ході повномасштабної російсько-української війни.
Іван Олексійович Бокша, 15.05.1988 р.н., – уродженець села Радьки, нині Староаврамівського старостинського округу Хорольської міської ТГ. З 2015 року воював у зоні АТО/ООС. У рідному селі Радьки займався фермерством, вправно господарював у батьківській садибі. Дізнавшись про початок повномасштабної російсько-української війни, за покликом серця справжнього патріота прибув 25 лютого до першого відділення Лубенського районного ТЦК та СП. Проходив військову службу на посаді навідника 1-го десантно-штурмового взводу, 3-ої десантно-штурмової роти 81-ої ОАеМБр. Безмежну любив свою доню Аліну 2017 р.н. За загиблим скорбить уся громада, друзі, однокласники й рідні: мама Світлана, тато Олексій, сестра Тетяна і брат Руслан. Загинув 13 липня на півночі Донецької області поблизу міста Сіверська. Поховали Івана у рідному селі Радьки.
Наймолодший із трійки загиблих – Владислав Станіславович Гречихин, 08.06.1997 р.н., уродженець села Кравці Ялосовецького старостинського округу. Навчався у Ялосовецькій загальноосвітній школі. В освітньому закладі його постійно ставили учням у приклад, а тепер пишатимуться почесним подвигом справжнього патріота, відданого сина України. Після закінчення 9 класів здобув середню спеціальну освіти в Хорольському агропромисловому коледжі Полтавської державної аграрної академії за спеціальністю «технік-механік». Був закоханим у автосправу і працював водієм у ТОВ «Білагро» у місті Красногорівці Миргородського району. Перед війною пройшов строкову військову службу в лавах української армії. Призваний за мобілізацією у період військового стану. Із військовим званням старший солдат проходив службу на посаді стрільця-санітара 3-го відділення, 3-го десантно-штурмового взводу, 2-ої десантно-штурмової роти, 81-ої ОАеМБр. Загинув у тому ж фатальному населеному пункті на Донеччині від ворожих обстрілів з РСЗВ. Змарніли від горя непоправної втрати всі його друзі, близькі, однокласники та рідні: мама Ольга, дружина Дарія, а дворічна донечка Мілана вже ніколи не дочекається люблячого рідного тата, в руках якого ще зовсім недавно тішилося маленьке дитя.
Хорольська громада схиляє голови зі світлою пам’яттю про невмирущий подвиг загиблих земляків, які захищали Україну й виборювали свободу, мир і Перемогу, як право на гідне життя без насилля і масових військових злочинів. 13 земляків поповнили небесний Легіон світлих воїнів. Нехай земля Вам буде пухом, вірні сини України! Нехай за кожну краплину пролитої крові сповна заплатять Ваші вбивці! Герої не вмирають!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
