Коментар Українського інституту національної памʼяті

Україна потребує реформи державної системи свят, але вона має бути комплексною та системною

Напередодні 8 березня в українському суспільстві загострюється дискусія, чи повинна ця дата залишатися вихідним днем і державним святом загалом.

Ставлення до цього з боку громадян все ще неоднозначне, як показало проведене в застосунку Дія опитування. За оприлюдненими 6 березня 2023-го результатами, майже 62% із 2,1 млн учасників опитування проголосували за те, щоб зберегти вихідний. Ще майже 33% – за те, щоб цей день був робочим. І 5% не визначилися зі своїм ставленням.

Проте дискусія довкола 8 березня є індикатором ширшої необхідності – реформи державного календаря свят і памʼятних днів загалом. Зокрема, ми потребуємо остаточного відходу від радянської спадщини та підходів у цій сфері. Широкомасштабне російське вторгнення посилило запит з боку суспільства на роботу з радянською й російською імперською спадщинами в різних публічних площинах та їх осмислене подолання.

Водночас реформа державного календаря не може бути поверхневою. Вона торкається життя кожного громадянина, тож неможлива без комплексного та всебічного підходу. У запровадженні змін ми повинні брати до уваги як фундаментальні речі, які стосуються національної памʼяті, так і соціальні та релігійні аспекти.

До повномасштабного вторгнення фахівці Українського інституту національної памʼяті брали участь у напрацюванні законопроєкту «Про свята, памʼятні дати та скорботні дні». Восени 2021 року документ проходив громадське обговорення. Проте робота не була завершена у звʼязку з широкомасштабною війною. Вочевидь, вона потребує продовження.

Щодо 8 березня, то хоча ця дата увійшла у своєрідний «канон свят радянської людини», до появи Міжнародного дня боротьби за права жінок та міжнародний мир СРСР не мав жодного стосунку. Тому першопочатково це не комуністичне і не радянське свято. Фундаментально воно повʼязане з боротьбою жінок за свої права – виборчі, трудові тощо.

У Радянському Союзі день, повʼязаний із боротьбою за права жінок, поступово трансформувався у «свято весни й краси». Вихолощення суті цього дня в СРСР було цілком закономірним, адже в тоталітарній країні не йшлося про реальну і послідовну боротьбу за права людини.

Вочевидь, навіть із точки зору походження цієї дати, а також контексту, в якому вона відзначається у світі, нелогічно продовжувати 8 березня радянську і пострадянську традицію «свята весни й краси». Проте чи варто відмовлятися і від правозахисного аспекту цієї дати, який був основоположним?

8 березня може повністю зникнути з українського календаря дат. Або стати індикатором, чи можемо ми як суспільство, долаючи радянську спадщину, використовувати інструменти переосмислення, відновлення першопочаткових змістів того, що було вихолощено та спотворено в радянський час. І залишитися датою, яка щороку буде нагодою проаналізувати, якого поступу ми досягаємо в захисті прав людини.

Історична ретроспектива

Традиція відзначення окремої дати, яка б акцентувала увагу на відсутності рівності між чоловіками та жінками (перш за все у питаннях виборчих та трудових прав), з’являється на початку ХХ століття у США з ініціативи тамтешніх феміністок та соціалісток. Повноцінно на міжнародному рівні відзначається після 1977 року, відколи Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції №32/142 ухвалила відповідне рішення, в якому закликала «всі держави проголосити відповідно до їхніх історичних та національних традицій та звичаїв будь-який день року Днем ООН за права жінок та міжнародний мир».

На рівні законодавства Україна як держава декларує рівні права чоловіків і жінок. Ця рівність закріплена у Конституції. У 1995 році Україна приєдналася до Пекінської декларації та Платформи дій і ратифікувала ключові міжнародні договори з прав людини включно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 1980 року. У 2005 році був ухвалений Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Підписана після Революції гідності Угода про асоціацію між Україною та ЄС зобов’язує нашу державу до забезпечення гендерної рівності та рівних можливостей для жінок і чоловіків у сферах зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі прийняття рішень.

Рішенням уряду Україна прийняла Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» в лютому 2016 року, ставши єдиною країною у світі, що прийняла такий план під час військового конфлікту. Наприкінці 2020 року уряд схвалив Концепцію комунікації у сфері гендерної рівності. Цей документ проголошує гендерну рівність у всіх сферах суспільного життя «невід’ємним елементом становлення України як держави, що дотримується демократичних принципів і поважає права людини та основоположні свободи».