Сто років для всесвіту – маленька крихта у просторі часу, сто років для людини – майже вічність. Ці люди – очевидці багатьох історичних подій минулих століть, носії традицій, глибокої життєвої мудрості. Сьогодні, 24 червня, свій 100-річний ювілей відзначає житель села Тарасівка – Іван Степанович Демченко. З цього приводу зібрались його онуки-правнуки і вся рідня.
У день його народження в гості до ювіляра завітали представники місцевої влади міський голова Сергій Волошин, керуючий справами (секретар) виконкому Галина Козлова, староста Галина Костюк, голова ВП Організації ветеранів України у Хорольській міській територіальній громаді Олександр Козирод та робітник комлекспного обслуговування сількогосподарського виробництва ТОВ «Астарта Прихоролля» Алла Сидоренко.
Вручили ювіляру медаль, подяку, подарунки, квіти та побажали міцного здоров’я, добробуту, сил і наснаги, благополуччя в родині. Дуже приємно, що дідусь у свої роки, незважаючи на відсутність зору, залишається позитивним та життєрадісним. Із великим задоволенням слухає гостей та розповідає про свій буремний життєвий шлях.
Народився Іван Степанович 24 червня 1924 року в простій селянській сім'ї в с.Іванці Покровськобагачанського району Полтавської області. Змалку, як більшість селянських дітей, допомагав батькам по господарству. З 12 років пас череду в м. Лубни, часто бувало потерпав від голоду і холоду. Закінчив два класи початкової школи та на все життя запам'ятав прізвища своїх вчителів. Потім працював у місцевій артілі "Більшовик" на різних роботах. 29 вересня 1943 року, у 19 років мобілізований на війну Покровськобагачанським районним військкомісаріатом. Спочатку війни був стрільцем 103 окремого стрілкового полку, далі автоматчиком 77 стрілкового полку. З 1944 року переведений до 287 артилерійського лінійного полку на посаду замкомандира взводу, пізніше до 49 учбового полку. Одержав поранення в 1944 році, тривалий час перебував на лікуванні у військових шпиталях, ці рани дають про себе знати все життя. Іван Степанович дійшов до Берліна, з побратимами брав Рейхстаг. Демобілізувався лише у 1947 році. Повернувшись додому юнак знову пішов працювати до місцевого колгоспу "Більшовик", працював на різних роботах, прицепщиком, горючовозом аж до виходу на заслужений відпочинок.
Разом з дружиною, з якою прожив в злагоді і спокої більше 40 років, виховали трьох дітей: сина Олексія 1949 р.н. на жаль уже покійного, дочку Марію 1951 р.н. та наймолодшого сина Петра 1954 р.н., який 22 червня цього року відзначив свій 70 - річний ювілей. Дочекався Іван Степанович 6 онуків та 9 правнуків.
На даний час ювіляр проживає з родиною сина Петра, який разом з дружиною Катериною піклуються про нього. Вони добрі душею, щедрі на ласку й тепло. Тож ювіляр в оточенні любові і турботи дітей. Побувавши в садибі родини нашого шанованого ювіляра, відразу відчувається рука господарів. Садиба доглянута з любов’ю та турботою, кожен куточок сповнений тепла та затишку. Від них віє добром і щирістю, їхні серця відкриті для всіх, хто приходить у гості.
Іван Степанович був протягом життя був нагороджений: медалями "За відвагу", "За взяття Берліна", "За перемогу над Німеччиною" та багато ювілейних нагород. Ювіляр зі сльозами на очах згадує лихоліття війни і говорить, що ніколи не думав, що онуки його бойових побратимів - росіян підуть війною проти України, але він щиро вірить у нашу Перемогу і бажає щоб у майбутньому український народ жив у мирній, могутній державі.
Автор, фото: Галина КОСТЮК, Крістіна СУХОРУК
