Цього року як ніколи склалися надзвичайно сприятливі погодні умови для появи і подальшого поширення шкодочинних об’єктів (шкідників, хвороб та бур’янів, в тому числі карантинних: не лише амброзії полинолистої, а і повитиці). Через поширення амброзії полинолистої та повитиці створилася загрозлива фітосанітарна ситуація. Отруєння довкілля пилком амброзії спричиняє великої шкоди здоров’ю людини, а поширення повитиці польової може спричинити загибель тварин при поїданні ними як самих рослин, так і забрудненого сіна.
Цвіте амброзія з середини серпня до кінця жовтня. В цей період року пилок амброзії за найменшого пориву вітру хмарками здіймається в повітря. Під час цвітіння ця рослина дуже небезпечна: пилок викликає у людей алергію (підвищення температури, сльозотечу, кон’юнктивіт, погіршує зір і може викликати набряк легенів), медики називають це амброзійним полінозом або сінною пропасницєю. Слід додати, що у цей період від її пилку страждають астматики, у яких загострюються приступи бронхіальної астми. Поширенню захворювання можуть сприяти погодні умови: спека, роза вітрів тощо. Ефективних ліків поки що не існує. Єдиний вихід — триматися подалі від амброзії полинолистої, поки вона квітує.
Батьківщиною амброзії полинолистої є Північна Америка. Звідти, у 1873 році, з насінням люцерни цей зелений агресор потрапив до Німеччини і почав нестримними темпами поширюватися просторами Європи. На сьогоднішній день амброзія поширена більш ніж в двадцяти європейських державах, в дванадцяти державах Південної і Північної Америки, трьох державах Південної Африки, а також в Австралії, Кореї, і дісталась навіть до островів Японії. У 1914 році була вперше виявлена в Дніпропетровській області і щорічне збільшення її ареалу по всій території України в даний час досягло загрозливих масштабів.
Рослини амброзії продукують хлорогенову кислоту, ефірні масла, якої пригнічують ріст інших рослин, тому осередки амброзії швидко збільшуються і, якщо їх не знищувати, за 3-4 роки від культурних рослин не залишиться і сліду.
Динаміка розповсюдження потужного алергена і майже безсмертного бур’яна вимагає особливої уваги зі сторони органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, суб’єктів господарювання різних форм власності, приватних підприємців, фермерів, власників домогосподарств, які повинні здійснювати моніторинг і знищувати шкідливу рослину шляхом виривання з корінням чи постійного скошування мотокосами і подальшого спалення з дотриманням відповідних санітарно-гігієнічних, протипожежних норм і правил.
Амброзія володіє таким гнучким механізмом пристосування до умов зростання, що витримує будь-які екологічні зміни. Через це усі зусилля, направлені на запобігання появи і подальшого поширення не лише в полях, а й в населених пунктах, зводяться нанівець. Невипадково амброзію називають «зеленою пожежею»: вона, маючи потужну кореневу систему і добре розвинену вегетативну масу, пригнічує і витісняє всі поруч зростаючі рослини. Амброзія дуже агресивна, сильно висушує і збіднює ґрунт. Так, за середньої густоти стояння забирає з 1 гектара до 2000 тонн води, що відповідає 200 мм опадів, виносить з ґрунту стільки поживних речовин, скільки міститься в 7-8 центнерах мінеральних добрив. Для утворення 1 тонни сухої речовини рослини амброзії поглинають з ґрунту 15 кг азоту, 1,5 кг фосфору і 950 тонн води. Внаслідок цього боротьба з амброзією вкрай ускладнена, але вирішення проблеми розповсюдження карантинних бур’янів має бути в першочерговому порядку.
Якщо ми всі разом, спільними дієвими зусиллями, не будемо знищувати амброзію полинолисту і повитицю вже сьогодні, то завтра така бездіяльність і байдужість може обернутися фітосанітарною та екологічною катастрофою.
